Святкування Дня незалежності США 4 липня засвідчило, як підіграють одне одному Дональд Трамп і радикальні “антирасисти” чи “антиколоніалісти”. Вони із протилежних напрямів підривають універсалістські цінності, на яких базується демократія Сполучених Штатів
Про це для “Тижня” пише Ріхард Герцінґер.
У двох промовах із нагоди свята Трамп затаврував нинішній антирасистський протестний рух “роботою ліворадикальних покидьків”, які провадять “безжальну кампанію знищення нашої історії, дискредитують наших героїв, ліквідовують наші цінності, а також індоктринують наших дітей”. Він навіть назвав це “новим ліворадикальним фашизмом”. Справедливі й переважно мирні демонстрації проти расистської дискримінації та насильства президент США не згадав, не кажучи вже про те, щоб висловити їм свою підтримку.
Це обурило значну частину громадськості. Однак невдовзі в Балтиморі радикальні активісти, наче прагнучи підтвердити Трампове викривлене бачення антирасистських протестів, зіштовхнули з постаменту статую Христофора Колумба та скинули її в портові води. Послання таких акцій прозоре: нав’язування думки про те, що США у своїй основі расистське утворення, і прибуття європейців на американський континент завдало йому чимало бід.
Читайте також: Black Lives Matter аж ніяк не можна порівнювати з антитоталітарним рухом в Україні – публіцист
Підбурює цих активістів ідеологія “постколоніалізму”: поширений в американських університетах тип мислення, який принципово поділяє людство на спадкоємців (західного, білого) колоніалізму й тих, кого вони колонізували. Він стверджує, що універсальні права людини – лише ілюзія, якою колишні колоніальні володарі утримують жертв у залежності навіть після формального завершення колоніального панування західного домінування. Мовляв, доки колонізовані радикально не звільняться від усієї системи цінностей європейської західної цивілізації, нащадки злочинців і жертв не позбудуться своїх ролей. Демократія в цьому “постколоніальному” погляді – лише одна з багатьох форм, що продовжують колоніальні утиски й біле домінування.
Європейська колонізація, поза сумнівом, принесла неймовірне горе корінним мешканцям континенту. Їхнє пограбування, утиски й винищення є такою самою темною стороною передісторії сучасної демократичної Америки, як і рабство та наявна до 1960-х років у південних штатах законодавчо обґрунтована расова дискримінація. Самокритичний аналіз цієї спадщини й безперервні зусилля до її подолання – життєво необхідний імператив для сучасної плюралістичної демократії.
Однак хоч би якими великими й жахливими були злочини європейського колоніалізму, європейці й американці не єдині, хто у світовій історії колонізував начебто “меншовартісні” народи й культури. Великі імперії та більшість держав по всьому світові й у всі часи, як правило, постали на основі таких злодіянь. А расистське гноблення досі присутнє на всіх континентах і в усіх культурних колах, часто в непорівняльно гірших формах, аніж це можливо в західних демократіях. Жорстоке переслідування уйгурів комуністичним режимом Китаю – жахливий приклад цього. Утім “постколоніальні” критики зосереджуються здебільшого на засудженні західної колоніальної спадщини як причині всіх бід людства.
Читайте також: Україна й Болтонова книжка: Трамп – це президент, якого легше пережити, а не переконати
Проте на відміну від інших культурних кіл, західна цивілізація одночасно зі своєю жахливою колоніальною історією створила ідейні та правові передумови для подолання расизму в його суті. Зразком цього є преамбула американської Конституції від 1776 року, у якій закріплено, що всі люди від природи наділені рівними й невід’ємними правами. А Колумб – це символ першовідкривачів і дослідницького духу сучасної Європи, значущого рушія для творення Просвітництва та сформульованих ним універсальних прав людини.
Спростовуючи цю традицію Просвітництва, радикальні “постколоніалісти” насправді позбавляють утискуваних, від імені яких начебто говорять, того емансипаційного горизонту, на який лише й може орієнтуватися їхній бунт проти будь-якої нерівноправності. Нинішній рух проти расизму буде успішним лише якщо дотримуватиметься традиції руху за громадянські права 1950-1960-х років, що домагався гарантованої американською Конституцією рівності для афроамериканського населення, замість відкидати це як оману “білої Америки”.
Широкий демократичний центр повинен на два фронти захищати універсальні цінності, на яких базуються США, щоб не бути розтертим у протистоянні двох крайнощів, яке набирає обертів. Проти прагнення підбурюваних Трампом націоналістичних правих знищити проголошені американською Конституцією універсалістські рівність та емансипацію на користь реставраторської ідеології білого панування. І проти фундаменталізму лівих “постколоніалістів”, які в цьому проголошенні рівності хочуть бачити лише прихований расизм, так даючи Трампові привід видавати себе за захисника тих американських цінностей, які він насправді відкидає.
Leave a comment