На всі останні аргументи на користь збереження Шотландії в складі Об’єднаного Королівства знайдеться контраргумент від Бориса Джонсона. Вестмінстерські політики завжди жили, немов у далекому анклаві, й були в середньому значно багатшими й більш привілейованими, ніж ті, кого вони нібито представляють. Особливо, коли йдеться про Шотландію, Уельс і Північну Ірландію.
У Вестмінстері спадкова еліта поставилася до пандемії коронавірусу не як до кризи, а як до можливості збагатити своїх друзів. Роздаючи обраним компаніям контракти на постачання важливих товарів і послуг без проведення тендерів, вона заохочувала отримання прибутків під час національної кризи, як у фільмі “Третя людина”. Ціла купа своєрідних Гарі Лаймів стали надзвичайно багатими, – пише The Guardian, інформує UAINFO.org з посиланням на УНІАН.
Герб британського парламенту – грати брами з короною над ними – символічно натякають, що влада хоч і номінально в руках корони. Але нею постійно зловживають прем’єр-міністри. Але ніхто у сучасній історії Великої Британії не зловживав відсутністю закріпленої конституції так ефективно, як Борис Джонсон. Тепер він сам може вирішувати, будуть розслідувані його помилки й зловживання, чи ні. Він наповнив Палату лордів дивним асортиментом поплічників й диваків, які повністю залежать від його покровительства, а не від електорату.
Джонсон проголосив себе “міністром об’єднання” й наголосив, що ніхто не завадять йому відвідати Шотландію перед шотландськими виборами. Але ще минулого місяця він відмовився від цих планів. Він назвав передачу частини влади парламенту Шотландії “катастрофою” й “найбільшою помилкою Тоні Блера”. Джонсон запропонував “Закон про внутрішній ринок”, який відбирає значні повноваження не лише в Единбургу, а й також у Уельсу й Північної Ірландії. Він також оскаржив у Верховному суді закони про права дітей і місцеві уряди, покликані покращити добробут людей в Шотландії.
Лейборист Кір Стармер, здається, розглядає шотландців виключно з позиції електоральних розрахунків. І не завжди зрозуміло, які саме вибори він оцінює. Минулого місяця він запустив найбільш химерну політичну рекламу, яку тільки бачили у Великій Британії. Все починається з приземлення літака British Airways в аеропорту Единбургу. Стармер спускається по трапу, мов який дуже впливовий чиновник, який приїхав з візитом, бурмочучи: “Нагадайте, що це за країна?”. Він тиняється по аеропорту з групою зловісних чоловіків, підкреслюючи відсутність авіарейсів. Після цього лейборист оголошує, що хоче поставити економічне відновлення “вище всього”, вочевидь, навіть вище життя на Землі. Розлякавши останніх виборців у Шотландії, він знову сідає у літак.
Реклама здається ще більш дивною, якщо забути про те, що British Airways – це опора й важливе поле битви для профспілки Unite. А вона лишається найбільшим донором Лейбористської партії. І майбутні перерахунки будуть залежати від результату виборів партійних лідерів. А цей процес відбудеться паралельно з виборами у Шотландії. Іншими словами, Стармер, схоже, використовував шотландців як “підпорку” в зовсім іншому змаганні. І саме так Вестмінстер розглядає Шотландію – як “підпорку”.
The Guardian зауважує, що в трьох королівствах Британії стрімко зростає популярність ідеї про незалежність. В Шотландії три партії, які підтримують вихід з Великої Британії (“Шотландська національна партія”, “Зелені” й Alba) за крок до утворення парламентської більшості. Якщо Вестмінстер дозволить другий референдум й забезпечить його чесне проведення, Об’єднаному Королівству настане кінець.
Ще кілька років тому ідея незалежності Уельсу здавалася ексцентричною. Її підтримували максимум 10% населення. Але опитування, проведене в березні, показало, що тепер 39% валлійців готові підтримати вихід свого королівства зі складу Великої Британії. Партії “Плайд Кемри” і “Зелені”, які виступають за незалежність Уельсу, на виборах цього тижня повинні здобути значну підтримку.
Північна Ірландія цього тижня відсвяткувала 100 років свого існування. І можна майже напевне сказати, що це востаннє. Об’єднання з Республікою Ірландія, швидше за все, відбудеться повільно. Якщо поспішати, це може стати катастрофою. Але завдяки хаосу Brexit і появи кордону в Ірландському морі, об’єднання здається неминучим.
“Опитування минулого тижня показало, що невелика більшість жителів Північної Ірландії вірять, що це станеться ще за їхнього життя. Що це за тріск? Це державний корабель починає розвалюватися”, – йдеться в статті.
Повільний розпад Об’єднаного Королівства дасть можливість кожному з трьох народів вести справи по-своєму. Незалежні Шотландія і Уельс зможуть відкинути корупційну культуру, створену правилами Великої Британії щодо фінансування політичних партій. Вони можуть звільнити свою політику від підриву демократії, організовувану Вестмінстером, від британської королівської влади й помпезних ритуалів. Шотландія і Уельс зможуть створити уряди 21-го століття, збудовані на пропорційних всенародних виборах, представницькій демократії й нескінченних коригуваннях політики, на розподіленій економіці й етиці державної служби.
Об’єднання Ірландії буде вимагати політичного оновлення обох частин острова. Воно створить нову націю, збудовану на нових конституційних принципах. Знадобиться велике визнання й примирення.
Що ж чекає Англію? На перший погляд, розвал Великої Британії лишає її з великими проблемами. Більшість лишається лояльною до Консервативної партії, яку тепер не стримують вимоги інших народів. Але це проблема англійців. І їм варто взятися за їх вирішення без участі заморських князів. Навряд чи Англія почне боротися зі своєю корупцією, поки лідери Великої Британії можуть правити чотирма народами з дедалі меншою згодою підданих. Коли екс-королівства Британії перейдуть на змістовну демократію, поточну застарілу систему буде дедалі важче виправдовувати. Здається, політична регенерація неможлива без розпаду Об’єднаного Королівства.
Leave a comment