Королева Великої Британії успішно добилася урядових змін в законопроекті, щоб приховати від суспільства її “принизливе” особисте багатство.
Про це пише The Guardian з посиланням на документи, які опинилися в розпорядженні видання. Низка урядових записок, які зберігалися в Національному архіві, говорять, що особистий адвокат Єлизавети Віндзор тиснув на міністрів з вимогою змінити певний законопроект. Це було потрібно для того, щоб її активи лишилися таємницею для громадськості, інформує УНІАН.
Після втручання королеви, уряд додав у законопроект щодо заходів прозорості новий пункт. Він давав право уряду робити виключення для компаній, які використовують “глави держав”. Все це сталося в 1970-х роках. В результаті поправку використали для створення державної фіктивної корпорації, яка тримала в таємниці приватні акції й інвестиції королеви Єлизавети II щонайменше до 2011 року.
Реальні масштаби багатства британського монарха так і не були розкриті. Хоча за певними підрахунками, вони складають сотень мільйонів фунтів стерлінгів. Докази тиску королеви на міністрів були виявлені в ході розслідування The Guardian. Воно було націлене на викриття того, як королівська сім’я використовує таємну парламентську процедуру під назвою “Узгодження з королевою” для впливу на законотворчі процеси у Британії.
Існує інша більш відома процедура під назвою “королівська згода”. Це формальність, яка виконується в момент, коли законопроект стає законом. І про неї всім добре відомо. Але “Узгодження з Королевою” застосовується до того, як законопроект схвалює парламент. Ця таємна процедура вимагає, щоб міністри повідомити королеву, якщо запропоновані зміни впливають на королівські привілеї чи приватні інтереси корони.
На сайті британської королівської сім’ї сказано, що ця процедура – це “давній звичай”. А конституційні експерти говорять про “узгодження” як про розмитий, але шкідливий приклад церемоніальності, яким оточений британський престол.
Але документи, які журналісти The Guardian знайшли в Національному архіві, говорять, що процедура “узгодження” насправді дає королеві й її юристам право наперед розглядати законопроекти, які надходять в парламент, і таємно лобіювати внесення змін.
Експерт з конституційного законодавства Оксфордського університету Томас Адамс розглянув знайдені документи. Він сказав, що в них йдеться про “такий вплив на законодавство, про який лобісти можуть лише мріяти”. Саме існування процедури “узгодження” дає Єлизаветі II “вагомий вплив” на всі проекти законів, які можуть якось її стосуватися.
“Розкриття буде принизливим”
Знайдені журналістами документи говорять, що в листопаді 1973 року королева Єлизавета II боялася, що запропонований законопроект, покликаний зробити акціонерний капітал компаній прозорим, зможе дати можливість суспільству перевірити її фінанси. В результаті вона відправила свого приватного адвоката, щоб він натиснув на уряд і змусив його внести зміни.
Меттью Фаррер, який на той час був партнером престижної юридичної фірми Farrer & Co, відвідав держслужбовців у Департаменті торгівлі й промисловості, щоб обговорити законопроект щодо прозорості, складений урядом Едварда Гіта. Ініціатива повинна була не дозволити інвесторам зосереджувати в своїх руках великі частки у компаніях, купуючи їх акції через підставні фірми чи номінантів. Таким чином, законопроект містив пункт, який давав право директорам вимагати від будь-яких потенційних покупців частки назвати імена тих, хто за ними насправді ховається.
Три сторінки листування між держслужбовцями департаменту торгівлі викривають, що на зустрічі Фаррер передав протест королеви Єлизавети II проти законопроекту. Тому що він розкриє її приватні інвестиції, а також їхню вартість. Тож адвокат вимагав, щоб для монарха Великої Британії було зроблене виключення.
“Я розмовляв з паном Фаррером. Як я вже згадував, він чи, вірніше, його клієнти, занепокоєні ризиком розкриття як перед директорами компаній, так і перед акціонерами чи суспільством в цілому. Він пояснив це не лише ризиком випадкового чи нерозсудливого витоку інформації, а й тим, що взагалі будь-яке розкриття будь-якій людині буде принизливим”, – писав 9 листопада 1973 року в урядовій записці держслужбовець на ім’я С.М. Друккер.
Документи свідчать, що адвокату Єлизавети II повідомили, що виключення в законодавстві для корони буде дуже очевидним. І воно може якраз і вказати на те, що у королеви є певна анонімна власність. Це налякало Фаррера. Він наголосив, що “проблема дуже серйозна і натякнув, що оскільки ми створили це незручне становище, то нам самим доведеться й шукати вихід”.
“Йому не сподобалися будь-які припущення, що володіння активами в наші дні не буде таким вже й принизливим, зважаючи на широку поінформованість про, наприклад, утримуване земельне майно. Він також не погодився з тим, що проблему можна вирішити шляхом відмови від володіння частками певних компаній”, – писав Друккер.
Після того, як Фаррер сказав, що “тепер йому потрібні розпорядження клієнта”, Друккер порадив колезі своєму: “Гадаю, тепер ми повинні зробити те, що ти пропонував – попередити міністрів”. Через три дні після того інший чиновник С.В. Робертс резюмував проблему в другій записці.
“Пан Фаррер був стривожений не лише тим, що інформація про частки, утримувані для королеви, а також трансакції в них, може стати публічною (оскільки вона з’явиться в записах компаній), що таким чином стане предметом можливих суперечок. Він розглядає будь-яке розкриття корони як бенефіціара, навіть обмежене директорами компаній, як потенційне приниження через ризик витоку інформації”, – писав у записці Робертс.
Чиновник продовжив, що Фаррер прийняв запрошення обговорювати далі проблему, але сказав, що “не зможе зробити кілька днів, перш ніж отримає інструкції від своїх керівників”.
Пункт про таємність
Через місяць уряд Гіта виступив з “геніальною пропозицією”, яка б вирішила проблему багатства королеви. Міністр торгівлі Джеффрі Гау писав у повідомленні до іншого міністра, що його відомство знайшло рішення спільно з Банком Англії. Гау запропонував внести в законопроект новий пункт, який надасть уряду право робити виключення для певних компаній, дозволяючи їм не розкривати імена акціонерів.
Офіційно зміна повинна була б захистити інтереси низки багатих інвесторів.
“Такий клас може загалом охопити, скажімо, глав держав, урядів, центральних монетарних установ, інвестиційних рад й міжанродних організацій, створених урядами”, – писав Гау.
На практиці королева Єлизавета II була єдиною, кого стосувався новий пункт. Уряд збирався створити фіктивну компанію, через яку низка перелічених інвесторів могли б володіти своїми активами. Це означало, що будь-який допитливий британець не зміг би відділити активи, які належать короні, від усіх інших.
The Guardian пише, що минуло три роки, перш ніж виправлений законопроект став законом. В лютому 1974 року уряд Гіта провів парламентські вибори. І всі напрацювання попереднього парламенту були викинуті на смітник. Однак, пропозиція щодо прозорості знову опинилася на порядку денному, коли почав працювати лейбористський уряд Гарольда Вілсона. Тож законопроект був схвалений в 1976 році. Майже одразу була створена компанія Bank of England Nominees Limited, якою керували високопоставлені люди в Англійському Банку. Активи, якими володіла королева Єлизавета II, перейшли під управління компанії в квітні 1977 року, про що в 1989 році у своїй книзі писав журналіст Ендрю Мортон.
Виключення, вписане в закон, приховувало багатство Єлизавети II до 2011 року, коли уряд постановив, що Bank of England Nominees більше не може користуватися ним. Чотири роки тому компанію закрили. Наразі не відомо, що сталося з активами, якими вона керувала.
Leave a comment