Вторник , 6 Декабрь 2022
Мир

В’єтнамська трагедія може повторитися в Гонконгу

Цієї весни минуло 45 років від однієї з найганебніших подій в історії західної демократії: від загарбання при потуранні США військами комуністичного Північного В’єтнаму незалежної Республіки В’єтнам, розташованої на півдні цієї країни

Тривалий час Сполучені Штати та їхні союзники намагалися силою зброї зупинити комуністичну експансію в Індокитаї, та вони зробили фатальну ідеологічну помилку, акцентуючи на демократії та її беззаперечних (але не за всіх обставин) принадах. А лідер Північного В’єтнаму Хо Ши Мін зробив ставку на відвертий націоналізм, обгорнутий (передусім для зовнішнього використання) у червоний прапор із золотою зіркою. Ця ставка виявилася виграшною – бо і КНР, і СРСР наввипередки надавали Північному В’єтнамові величезну за обсягом економічну й військову допомогу, аж до військових радників і бойових підрозділів.

При цьому, як зазначав Вадим Медведєв, відповідальний працівник апарату ЦК КПРС, а за Горбачова – секретар ЦК й один із чільних членів команди реформаторів, “стартові умови на Півночі були в усякому разі не гірше, ніж на Півдні, а в підсумку за два з половиною десятиліття після корейської війни Південь далеко залишив позаду Північ в економічному плані”. Проте економіка та демократія вирішують не все. Медведєв зазначав: “Мені довелося бути у В’єтнамі, коли війна на Півдні ще тривала, і бачити країну, відмобілізованою для боротьби… Наскільки ж велика сила національної ідеї!”.

У підсумку сталася парадоксальна річ: політичні сили й інтелектуали Заходу, які щиро вважали себе прогресивними, беззастережно солідаризувалися з тоталітарною, а в соціально-економічному плані бездарною владою Півночі в її боротьбі з демократією в Південному В’єтнамі. Так, ця демократія була недосконала, так, панувала корупція, так, генерали намагалися обмежити політичні свободи, проте в економічному плані (за умов перманентної війни) вона домоглася беззаперечних успіхів. У демократію повірили мільйони в’єтнамців, але…

1973 року, після підписання мирних угод щодо В’єтнаму, в яких влада Півночі визнала право народу Півдня самостійно вирішувати свою долю, Конгрес США заборонив використання американських військ у Південному В’єтнамі та різко скоротив допомогу йому, а в 1974-му взагалі припинив її. Тим часом Китай і Радянський Союз “накачували” Північ, яка чхати хотіла на угоди, зброєю. 1 березня 1975 року армія Півночі розпочала генеральний наступ, деморалізована зрадою з боку США та нестачею зброї армія Півдня відступала. 30 квітня армія комуністичної Півночі ввійшла у столицю Півдня – Сайґон. Уряд Республіки В’єтнам устиг утекти, а мільйони людей потрапили до “таборів перевиховання”…

Читайте також: Захід припустився фатальної помилки, подарувавши Китаєві сваволю щодо Гонконгу

Найстрашнішим же став заключний акорд цієї страхітливої війни: понад півмільйона південних в’єтнамців, в основному жінок і дітей, потонуло в морі, намагаючись на човнах і плотах утекти від комуністичної “свободи”. А західні демократії не зробили жодної спроби зупинити наступ військ Півночі й евакуювати тих мешканців В’єтнаму, хто повірив в ідеали демократії.

На тих же, кого “визволили”, чекали справжні жахіття. Ось що побачив Медведєв під час чергової поїздки до цієї країни: “Економічна ситуація у В’єтнамі й через 10 років залишалася важкою, просто відчайдушною. У селян відбирали всі надлишки продовольства та спрямовували на утримання армії. Міське населення отримувало лише 13 кг. рису на людину в місяць, і більше нічого. Як у містах, так і в сільській місцевості панували приголомшливі злидні… Зарплата тих, хто працював на підприємствах, у майстернях та установах, покривала не більше третини мізерного прожиткового мінімуму. В’єтнамці просто фізично були не в змозі виконувати важкі роботи, наприклад на вантажівках у вугільних розрізах. Без приробітку не могли обходитися навіть працівники державного й партійного апарату. У бесіді з нами перший секретар Хошимінського (так назвали Сайґон – С. Г.) міськкому партії сказав, що змушений розводити свиней в особистому господарстві для отримання додаткового доходу. У стані повного розвалу перебували фінанси та грошовий обіг країни… Ми не встигали виконувати відчайдушні прохання в’єтнамців на друкування паперових донгів, відправляли їх до В’єтнаму літаками… Грошова маса немов кидалася в бездонну бочку та швидко знецінювалася. Доводиться тільки дивуватися, як усе це терпів народ, що витримав такі випробування в роки війни?!”.

Дивна людина все ж таки Медведєв, якому, до речі, вже виповнився 91 рік: мати всю повноту інформації про “табори перевиховання”, про специфічну роботу служби безпеки, про тотальне ідеологічне панування місцевої компартії та, головне, про розчарування в’єтнамців Півдня в дієздатності західної демократії – і дивуватися таким речам…

Утім в’єтнамцям допомогла перебудова: військовики та прагматичні господарники побачили свій шанс у Горбачові, 1986 року змінили лідерів компартії, поставивши на її чолі бойового генерала Нгуен Ван Ліня, а в 1987-му почали власну перебудову (поклавши в її основу класичний НЕП). І вже 1989 року В’єтнам забезпечив себе їжею та почав експортувати рис і м’ясо. А минув іще час – і Південь В’єтнаму повернувся до рівня життя, який він мав до “визволення”. Але не до політичних свобод і вільної преси, ясна річ.

Усю цю історію українцям варто було би згадати безвідносно до нинішніх подій і пам’ятних дат – згадати та зробити належні висновки. Проте наразі на наших очах може розігратися трагедія, сумірна з трагедією Південного В’єтнаму – трагедія Гонконгу.

Читайте також: Штати вводять нові санкції проти Китаю

Нагадаю, що Особливий адміністративний район Гонконг (Сянган) – це окремий самоврядний регіон Китайської Народної Республіки з населенням понад 7 млн осіб, колишня британська колонія (57% місцеві китайці, решта – здебільшого біженці з материка). Під юрисдикцію КНР Британія передала Гонконг 1997-го на основі спеціального статусу, закріпленого в міжнародних угодах й основному законі Гонконгу. Документи гарантують збереження принципу “одна країна, дві системи” і передбачають автономію Гонконгу щонайменше на 50 років. Але Пекін прагне достроково позбавити Гонконг будь-якої автономії. Так, 28 травня вищий законодавчий орган Китаю ухвалив закон про національну безпеку Гонконгу в обхід місцевого законодавчого органу Гонконгу. Це має дозволити Пекінові придушувати протести в автономній території та фактично беззастережно анексувати її.

Того ж дня державний секретар США Майк Помпео заявив, що США підтримує незалежний Гонконг, і що КНР втратив права на керування автономією. Міністр закордонних справ Великої Британії Домінік Рааб заявив, що в разі імплементації ухваленого закону мешканцям автономії, які мають статус британських підданих, дадуть змогу перебратися до цієї країни (паспорт британського підданого мають близько 300 тисяч мешканців Гонконгу, а ще 2,9 мільйони, які народилися до 1 липня 1997 року, коли Гонконг іще був колонією Британії, можуть претендувати на отримання такого паспорта. Тобто надати притулок Британія теоретично може переважно старшим жителям автономії.

Але проблема в тому, що за даними червневого опитування, проведеного Інститутом дослідження громадської думки Гонконгу, 81% молоді до 25 років на запитання щодо їхньої самоідентифікації обрали відповідь “гонконгець”, Hongkonger. Інші віддали перевагу м’якішим, але однаково “сепаратистським” означенням – “гонконгець із Китаю” або “китаєць із Гонконгу”, і майже ніхто з молоді не вважає себе просто “китайцем”. І серед усіх вікових груп ситуація для Пекіна вкрай неприємна – лише 13% жителів вважають себе “китайцями”, натомість “гонконгцями” назвала себе половина опитаних, 50%. Іншими словами, мешканціГонконгу (навіть більшість утікачів із КНР!), крім 13%, не хочуть вважати себе “звичайними китайцями”. І змусити їх змінити свою позицію, зважаючи на характер цих людей, можна тільки силою.

Наразі в Гонконгу зберігається – і має зберігатися щонайменше до 2047 року – автономна поліція, незалежний суд, вільні вибори, свобода мас-медіа та свобода слова й вуличних акцій, зрештою, незалежна соціологія. Але Пекін вирішив, що не повинно існувати заборони на присутність у Гонконгу спецслужб КНР, які займатимуться там “боротьбою з екстремізмом і тероризмом”, і потрібно, щоб закон КНР передбачав запровадження “у надзвичайних випадках” прямого правління Пекіна в Гонконгу…

Що ж, мабуть, імовірна інвазія Пекіна безпосередньо не зачепить знаного кіноактора Джекі Чана, який, до речі, чимало своїх коштів уклав у розвиток культурної та соціальної інфраструктури рідного міста; зможуть видряпатися з-під ковпака спецслужб комуністичного Китаю й інші знакові особи. Проте ще питання, чи дозволять Британії забрати бодай три мільйони гонконгців у разі кризової ситуації. А головне – що чекає на місцеву молодь, яка не вважає себе китайцями та не хоче жити під червоним прапором? Схоже, влада КНР вважає, що як і 45 років тому, демократичний Захід у разі гострого конфлікту зрадить прихильників демократії з Південної Азії…

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ

Leave a comment

Добавить комментарий

Свежие новости

Новости по теме

Топ причин посетить Узбекистан зимой

Зима в Узбекситане - что посмотреть и куда поехать зимой в Ташкент,...

Недорогие страны для отдыха: куда отправиться?

Рассматриваем три страны для недорогого отдыха — Египет, Турцию и ОАЭ. Сколько...

В Украине текут реки крови и слез: Папа Римский призвал остановить войну

Понтифик просит обеспечить гуманитарные коридоры в Украине Папа Римский призвал к миру...

В России противников войны с Украиной будут отправлять в “ЛДНР” – законопроект

Участникам антивоенных митингов придумали наказание / Фото: Коллаж: Сегодня В Госдуму РФ...