Мої колеги Денис Казанський і Сергій Гармаш повідомили про те, що тепер братимуть участь у засіданнях Тристоронньої контактної групи щодо Донбасу
Про це для “Еспресо” пише Віталій Портников.
Це означає, що у ТКГ будуть і представники переселенців. Про необхідність їхньої присутності у процесі перемовин неодноразово говорив і президент Володимир Зеленський. І це абсолютно логічний підхід – якщо ми проводимо переговори про майбутнє Донбасу, то учасниками цього процесу повинні бути люди, які вимушено залишили місце проживання через російську агресію.
Але це тільки в тому разі, якщо мета переговорів для обох сторін – досягти миру й відновлення територіальної цілісності України. Для українського керівництва це дійсно головна мета Мінського процесу. Але для Кремля Мінський процес – частина зусиль із поглинання України та перетворення її на російську колонію або навіть частину території Росії.
Читайте також: Чотири переселенці стали перемовниками у ТКГ “від ОРДЛО”
І в цьому сенсі цілі Зеленського й Путіна є протилежними. Якщо Зеленський бажає відновити територіальну цілісність України, то Путін – територіальну цілісність “справжньої” Росії, від Ужгорода до Владивостока. І в цьому сенсі ніякого реального значення Мінський процес не має, війну на Донбасі він не закінчить просто тому, що припинення війни суперечить стратегічним цілям агресора.
Тоді навіщо ж цей процес узагалі триває? На це питання теж є дуже прості відповіді, які я даю вже шостий рік поспіль. Для України Мінський процес має значення тільки тому, що він дозволяє продовжувати європейські санкції проти Росії. І якщо Україна залишить Мінськ в односторонньому порядку, це дасть можливість російським “доброзичливцям” у Європейському Союзі відмовитися від продовження санкційної політики. При цьому сама санкційна політика не зупиняє війну, але нагадує про нелегітимність дій Росії, завдає шкоди економіці ворога та змушує Кремль утриматися від ескалації ситуації.
Для Росії Мінськ має значення тільки тому, що у Кремлі його розглядають як один із інструментів примусу Києва до прямих перемовин із маріонетковими “адміністраціями” окупованих Донецька і Луганська. А навіщо? А зовсім не для закінчення війни. Росія просто хоче довести, що її напад на Україну – це “внутрішній конфлікт”, і домогтися від Заходу зняття санкцій. Тобто досягти мети, яка є прямо протилежна цілям України.
Саме тому Москва так вхопилася за формулу “консультативної ради”, на засіданнях якої Росія була б посередником поряд із Німеччиною, Францією та ОБСЄ. Вважатися посередником, а не агресором і при цьому контролювати Донбас і домогтися зняття санкцій – ось чого на даному етапі хоче Кремль.
Читайте також: Про брехню й небезпечну імітацію Зеленського та Єрмака забувати не можна – Портников
Що буде далі? Нічого непередбачуваного не буде. Якщо українське керівництво й надалі не погоджуватиметься на прямі перемовини з маріонетками, ситуація буде розвиватися за грузинським сценарієм. Рано чи пізно в Кремлі почнуть “операцію із примусу України до миру”, спробують захопити ще частину Донбасу, а потім визнають “незалежність” псевдореспублік за прикладом Абхазії та “Південної Осетії”.
Якщо ж у Києві підуть на прямі переговори, “незалежності” не визнають, але Україна та псевдореспубліки співіснуватимуть за молдовським сценарієм – як три самостійних суб’єкта, легітимний і самопроголошені. Із можливістю генерування нових конфліктів, зрозуміло. І з можливістю голосування мешканців окупованих територій за проросійських кандидатів на виборах в Україні – їх спеціально привозитимуть автобусами кудись до Краматорська, як зараз на молдовських виборах підвозять виборців Придністров’я. На час виборів, до речі, будуть просто переставати стріляти.
Яке ж у цьому разі має значення інкорпорація переселенців до перемовного процесу? Для прихильників підходів Зеленського в Україні це доказ того, що президент “намагається”, і мир скоро буде. У Москві можуть зобразити цю інкорпорацію як “початок діалогу” представників різних груп населення Донбасу, тобто знову робитимуть наголос на “внутрішньому конфлікті”. Але самої суті імітації переговорного процесу це не змінить.
Нічого поганого в такій імітації немає. Альтернатива відмови від Мінська – зняття санкцій із Росії. Для нас важливо, щоб переговорний процес тривав аж до зміни суспільно-політичної ситуації у країні-агресорці та появи в керівництва Росії готовності комплексно вирішити проблеми окупованих на пострадянському просторі територій інших країн, від Придністров’я, Абхазії та “Південної Осетії” до Донбасу та Криму.
Протягом найближчих десяти-двадцяти років така можливість може з’явитися. Важливо тільки, щоб Україна на той час ще існувала й не програвала нових війн.
Leave a comment