Після повернення української делегації з Німеччини віцепрем’єр-міністр і міністр із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков запропонував “забути” про створення консультативної ради, в якій на паритетних засадах мали засідати представники України й окупованих територій, а представники Росії, Німеччини, Франції та ОБСЄ були би присутніми в ролі спостерігачів
Про це пише для “Еспресо” Віталій Портников.
Ця заява дозволяє припустити, що в Берліні Андрій Єрмак та інші представники українського керівництва отримали настільки жорстку відсіч із німецького боку щодо питання про створення консультативної ради, що вирішили більше ніколи до цієї теми не повертатися.
Але цікавим є інше: а от якби німці із французами погодилися б? Означало б це, що представники легітимної української влади зустрічалися б на засіданнях консультативної ради із представниками маріонеткового “керівництва” псевдореспублік, а Росія “виконувала б роль посередника”, доводила б, що в нас не окупація, а “внутрішній конфлікт”? Як виходить, що серйозні стратегічні помилки роблять українські керівники, а рятувати честь нашої країни повинні німецькі та французькі дипломати й небайдужі до майбутнього своєї країни українці? Як про це можна забути?
Читайте також: Той, хто агітує за російськомовну Україну, насправді агітує за Росію від Ужгорода до Владивостока – Портников
Як можна забути про те, що Єрмак як голова Офісу президента України поставив підпис під рішенням про створення консультативної ради разом із чиновниками окупаційної “влади” псевдореспублік – і таким чином фактично визнав їх як “представників” населення окупованих територій?
Як можна забути про те, що голова Офісу президента не поніс ніякої відповідальності за свої дії, а Володимир Зеленський продовжує публічно захищати свого соратника від незручних запитань?
Як можна забути про те, що після імітації зі створенням консультативної ради українське керівництво зайнялося нової імітацією, не менше ризикованою – розширенням складу делегації в Мінську за рахунок чинних чиновників і депутатів нашої країни. І це при тому, що Росія свою делегацію розширювати не збирається, однак уже давно привозить на переговори “міністрів” і “депутатів” псевдореспублік. І виходить, що наші міністри й депутати стануть за фактом співрозмовниками цих “міністрів і депутатів”?
Читайте також: Пошта Рапопорта: як провалилася “Новоросія”
Як можна забути про те, що від часу обрання Зеленського президентом України будь-які дії нашої країни на перемовинах із Москвою ніби випадково створюють можливість для доказу головної кремлівської тези – що в нас тут “внутрішній конфлікт”?
Як можна забути, що під час своєї передвиборної кампанії Зеленський брехав українцям, коли запевняв їх, що це Порошенко не хоче припинення війни, а насправді все дуже просто – “потрібно просто перестати стріляти”? І що можна домовитися з Путіним, який теж хоче припинення війни?
Як можна забути про те, що навіть зараз, коли ця жахлива брехня стала очевидною для кожного, Зеленський не хоче вибачитися за неї перед українцями? Що він продовжує наполягати на двосторонніх зустрічах із Путіним?
Як можна забути про те, що мільйони українців продовжують бажати жити в цьому морі брехні й імітації, відбираючи тим самим навіть саму надію на краще майбутнє в себе самих, своїх дітей та онуків?
Leave a comment