Відважні протестувальники в Росії та Білорусі потребують лідерства й підтримки. Відвага й ідеалізм – необхідні, але недостатні умови для боротьби з тиранією. Це наука з Москви й Мінська
Про це для “Тижня” пише Едвард Лукас.
Провідний російський активіст Олексій Навальний, який бореться проти корупції, опинився за ґратами разом із трьома тисячами своїх прибічників, що протестували днями на його підтримку. У Білорусі головні лідери опозиції теж за ґратами, а ще 200 осіб заарештовано під час протестів, спричинених фальсифікацією виборів у серпні.
Справді, відвага й ідеалізм надихають і підживлюють боротьбу. Пам’ятаю проблиски опору проти радянської імперії в 1970-х та 1980-х роках: фрагменти новин про дисидентів, що опинилися за ґратами або помирають від страйків-голодувань, і жалюгідні маленькі демонстрації на вітряних вулицях Лондона, Вашингтона та в інших куточках світу. Люди кепкували з ідеї про незалежність Естонії, Латвії, Литви або України. Навіть поліпшення умов ув’язнення Вацлава Гавела вважали великою перемогою.
Читайте також: Український сценарій у Білорусі й Росії неможливий – бракує двох чинників
Однак для успішності знадобляться й інші інгредієнти. Допоможе велика доза везіння: Кремль за Михайла Горбачова втратив бажання вбивати. Внутрішні суперечності, що є невід’ємною частиною диктатур, можуть спрацьовувати на користь свободи. Економічний крах радянської системи сприяв її делегітимізації в очах навіть таких людей, як Володимир Путін.
Та найважливіше – це стратегія. Тим, хто намагається скинути автократичні режими (ззовні, знизу або навіть зсередини), потрібна залізна рішучість. Вони мають зібрати ресурси, визначити пріоритети, знайти союзників, сформулювати вимоги, користатися зі здобутків, розібратися із провалами. Масові протести можуть бути важливою частиною цієї стратегії, але не змінять її.
Боюся, цієї помилки припустилася опозиція в Білорусі. Вона не змогла розколоти режим у верхівці й деморалізувати людей, які виконують її накази. Опозиції бракує злагоджених структур, що були фундаментом польського руху “Солідарності” з 1980 року. Білоруси надміру покладаються на шквал щотижневих демонстрацій і фоторепортажі про те, як їхня харизматична лідерка у вигнанні Світлана Тихановська зустрічається з іноземними високопосадовцями.
Цей підхід може спрацювати, якщо зросте кількість акцій протесту та їхніх учасників, як у Чехословаччині 1989 року. Проте це ризикована гра. Без такого конвульсивного народного повстання протестувальники, мов піхотинці в Першій світовій війні, відважно крокують назустріч ворогові, не маючи особливих шансів на перемогу. У режиму вдосталь кийків і в’язничних камер. Таким чином протести підкреслюють слабкість опозиції, а не силу. Влада набуває досвіду й робить висновки, як давати раду зі своїми противниками – і натомість утілювати власні плани. Саме так трапилося в Гонконгу й Венесуелі. Без великої дози везіння та стрімкої зміни стратегії, боюся, така сама доля спіткає прибічників Навального.
Читайте також: Фурса: Лукашенко – банкрот. Білоруська економіка – болото, яке не може існувати без постійних дотацій від Кремля
Бракує одного найважливішого інгредієнта: завзятої, рішучої політичної роботи для розбудови мереж довіри та солідарності поміж тисяч, потім десятків тисяч і нарешті мільйонів людей. Активісти навчаються лідерству й дисципліні. Ведуть дебати, висловлюють ідеї. Розвивають політичний курс. Незначні перемоги стають фундаментом для більших. Власне, цього й потребує Білорусь.
У Росії теж не завадить активізм серед народу. Однак найслабшим місцем режиму є те, що в його показному антизахідному курсі замовчується залежність від заможних демократій. Пов’язані з Кремлем компанії розміщують свої акції в Лондоні та продають газ у Німеччині. Їхні боси відпочивають у Франції та заощаджують гроші в американських доларах. Західні уряди можуть, якщо захочуть, знищити режим Путіна, заморозивши й вилучивши його активи, заборонивши його поплічникам (та їхнім родинам) подорожувати за кордон, а найголовніше – зв’язати руки помічникам клептократів: їхнім банкірам, юристам і бухгалтерам.
Ми на Заході можемо все це влаштувати. Якщо ми цього не зробимо через боягузтво й жадібність, доля відважних ідеалістів буде на нашій совісті.
Leave a comment