Під час обох українських “революцій” 2004-го та 2013-2014 років, Україну насправді рятували… інституції. Обидва рази знаходилася інституція (відповідно Верховний суд і парламент), яка під тиском протестів оновлювала систему влади без її повного демонтажу
Це не забезпечувало радикальної “зміни системи”, але, на наше велике щастя, також не давало ввести країну в стан руїни, спричиненої безвладдям (коли “вся система валиться” і треба будувати щось нове – не факт, що краще – буквально “з нуля”). Власне, тому горде слово “революція” я й написав у лапках (визначення революції дивіться тут).
За лаштунками цієї рятівної ролі інституцій – особливості соціально-економічного устрою сучасної України, які є і нашим порятунком, і нашим прокляттям: найпотужніша влада у країні не належить політичному центрові, а розділена між кількома “олігархами” (себто фінансово-промисловими групами).
Читайте також: Портников пояснив, до чого можуть призвести протести в Росії
Якби не відносна слабкість держави і не гра частини “капітанів економіки” на боці протестувальників – гра, яку державний апарат, вочевидь, не мав змоги зупинити так жорстко, як це робиться в наших сусідів – події обох “революцій” пішли б за зовсім іншим, набагато жорсткішим сценарієм, і протести придушили б (інша річ – якою ціною).
Ну от, ані в Росії, ані в Білорусі немає ні інституції, здатної наважитися на оновлення системи під тиском “знизу”, ні достатньо незалежних від політичної влади центрів упливу, які можуть надати підтримку такій інституції.
Ані парламенти, ані верховні суди обох держав чхнути не наважаться без команди “головного” (або такої, що надійшла від імені “головного”).
Читайте також: Путін, Трамп, Орбан, Лукашенко й Ко наближають світ до візії доктора Мабузе
Тому там і там система влади а) тоталітарна й б) надзвичайно жорстка, непіддатна для будь-яких змін, окрім хіба тих, які ініціює вона сама.
Інакше кажучи, якщо в Україні двічі складалася революційна ситуація, яка ставала імпульсом не для “зламу”, а для оновлення системи (і я, попри думку наших ліворуціонерів, вважаю це нашим великим щастям), то в Росії та Білорусі є лише два сценарії: або безладний бунт зі зривом у хаос і потім розбудова якоїсь нової системи “з нуля”, або традиційна “революція згори”, яка “стравлює пару” протесту й повертає підданих у стан покірливості не на їхніх, а на власних умовах (див. Натан Ейдельман, “Революция згори” в Росії”).
Влада обох країн вочевидь робить ставку на другий сценарій. Чи бажати нашим сусідам натомість першого сценарію – вирішуйте самі.
Leave a comment