Одна з найпоширеніших ілюзій останніх років – сподівання, що відступ США від трансатлантичного альянсу й вихід Великої Британії приведуть до більшої згуртованості ЄС і посилять здатність до спільних дій. Однак складний перебіг останнього спецсаміту ЄС жорстко продемонстрував, що насправді все інакше
Про це для “Тижня” пише Ріхард Герцінґер.
Це наблизило параліч, якщо не розпад ЄС. Його члени не спромоглися на рішучі спільні дії, навіть зважаючи на те, що деякі європейські країни через пандемію COVID-19 опинилися в загрозливій економічній ситуації. У запеклій суперечці про розміри й можливості європейської допомоги для відновлення вибухові суперечності в межах ЄС унаочнилися гостріше, ніж будь-коли досі.
Водночас не надто важливо, хто відповідальний за це загострення. Наполягання “ощадної четвірки” (Австрія, Швеція, Данія та Фінляндія – ред.), яку очолили Нідерланди, на ефективному контролі використання надзвичайних сум, які всі європейці повинні виплатити для окремих країн-членкинь, цілком зрозуміле. Не може дивувати й те, що країни південної та південно-східної Європи, недовіра до яких у цьому питанні особлива, вбачають у таких механізмах контролю втручання в їхні суверенні права.
Читайте також: Країни ЄС домовилися про 750 млрд євро допомоги для подолання наслідків пандемії
Занепокоєння однак викликає непоступливість на межі з ворожістю, з якою артикулюють міжєвропейські відмінності інтересів. Найрізкіші висловлювання лунали від угорського прем’єр-міністра Орбана та його польського колеги, які погрожували провалити весь європейський пакет допомоги, якщо ЄС прив’яже його виплати до дотримання принципів правової держави. Це стосується екзистенційного питання Євросоюзу: якщо він терпітиме у своїх лавах творення авторитарних або щонайменше напівавторитарних форм правління, які зараз бачимо в Польщі й Угорщині, ЄС відмовиться від свого історичного сенсу існування як гаранта сталого закріплення демократії в Європі.
Однак очевидно, що усвідомлення такої провідної місії ЄС у його лавах починає зникати. Це безпосередньо пов’язано з відчуженням Європи від США. Адже єдина демократична Європа без Америки (чи взагалі проти неї) принципово неможлива: європейська єдність – це американський концепт. Саме США були тими, хто розвинув і просунув візію супранаціонального порядку для континенту, яка стимулювала динаміку європейського об’єднавчого руху з 1945 року.
У вирішальні моменти Штати постійно були поштовхом, від плану Маршалла до реалізації німецького возз’єднання в рамках європейської інтеграції, яка не відбулася б так гладко без активної підтримки з-за океану. Вашингтон також був рушієм швидкого вступу до НАТО та ЄС звільнених від комунізму східно-європейських країн. Однак сьогодні Сполучені Штати під головуванням Трампа самі відвернулися від цінностей, які колись прищепили Європі. А оскільки вони керуються націоналістичним принципом “Америка передусім”, то націонал-егоїстичний вірус знову посилено шириться Європою.
Читайте також: Сумнівне рішення Трампа: ситуація похмура, проте є і проблиски надії
Глухий кут, у якому опинилася Європа, демонструє також, що економічних амбіцій для втримання Європейського Союзу недостатньо. Звуження мотивації для європейської єдності до прагнення економічних переваг шкодить урешті самому економічному процвітанню. Адже квітуча вільна економіка передбачає державно-правові й демократичні інституції. А вони втім постають лише з вищої, живої ідеї свободи. Якщо її немає, не допоможуть і спільні оборонні зусилля у творенні європейської ідентичності, бо не буде зрозуміло, чим саме є ті спільні цінності, які необхідно захищати від авторитарної загрози з боку Росії, Китаю чи ісламізму.
Концепт, за якого Німеччина та Франція задають у Європі швидкість і напрям, коли інші країни ЄС можуть лише вносити модифікації у визначені Парижем і Берліном плани, не діє. Ця інституційно не легітимізована претензія на лідерство викликає в деяких європейських столицях справжній спротив проти сумнівного централістського засилля. Водночас ЄС не має перетворитися на чисту машинерію розподілення ресурсів і багатств, якою послуговуються окремі держави, паралельно конструктивно не докладаючись до збереження й розвитку європейських структур.
Отже, у сучасному стані ЄС може скотитися в цілковиту недієздатність. Тому необхідно почати роздумувати про те, що має постати на місці Союзу в разі його остаточної поразки. Передбачити можна перезаснування у формі федерації демократичних держав, готових передати національні компетенції відповідно розгалуженим, наднаціональним і демократично легітимованим інституціям. Таке утворення проте не може сприймати себе чистим союзом для захисту “європейських інтересів”, а лише частиною всесвітньої ціннісної спільноти демократій, яку гостро необхідно зміцнювати. Адже всі повинні розуміти, що проєкт об’єднаної демократичної Європи має шанс на виживання лише тоді, коли демократія втримається за океаном та в інших частинах світу.
Leave a comment