У 2017 році Дональд Трамп виставив спантеличеній Анґелі Меркель датований 2002 роком рахунок-фактуру на суму $380 млрд
Про це для “Тижня” пише Едвард Лукас.
За його словами, рахунок відбивав хронічне недофінансування німцями у сфері оборони. Торік він наполягав, що Німеччина (і Японія) мають оплатити повну вартість військового захисту США плюс 50% надбавки – за словами критиків, так у захисті цих країн задіяно рекет. Однак останній коник, що його викинув Трамп, певно, найзгубніший: і для Німеччини, і для Європи, і для Сполучених Штатів.
Днями президент без попередження (і незаплановано) наказав Пентагонові із вересня зменшити військову присутність США у ФРН до 25 тис. службовців, тобто більш ніж на чверть. На думку Бена Годжеса (донедавна командувача Збройними силами США в Європі), це “колосальна помилка”. Такий крок робить Америку слабшою, а весь світ іще небезпечнішим.
Читайте також: Німеччина наголосила, що Трамп надсилає хибний сигнал Росії та шкодить безпеці НАТО
Такі дії можуть тішити прихильників Трампа напередодні листопадових виборів. Також це, без сумніву, дієвий спосіб дорікнути Меркель, яка нині з усіх іноземних колег найбільше дратує президента США. Зменшення військової присутності водночас є помстою за незмінно мізерні видатки Німеччини на оборону. Найбільша економіка в Європі виділяє тільки 1,38% ВВП на свій захист і захист союзників, що аж ніяк не дотягує до натівської планки у 2%. ФРН загрожують санкції США через російський газопровід – егоїстичний проєкт, який послаблює енергетичну безпеку східноєвропейських сусідів Берліна. Німецьке бізнесове лобі дбає про те, щоб уряд не сердив можновладців у Пекіні, а це обурює американців, які прагнуть підтримки в, на їхню думку, екзистенційній боротьбі Заходу з Китаєм.
Могло бути гірше. Першочерговим планом Трампа було вивести всі американські війська. Можновладці не сприйняли заяву серйозно. Вони були приголомшені, коли Трамп порушив це питання. Тепер тривожаться щодо того, що на них чекає, адже досі присутність США у Європі, що становила лише десяту частину присутності від часу холодної війни, була небезпечно малою. Часові рамки неймовірно стислі: Які війська переміщати? Куди? Як бути з родинами військовослужбовців? За словами генерала Годжеса, бойова готовність сильно постраждає. Американські бази в Німеччині – це не тільки важлива частина планів дій НАТО для протидії каверзам Росії у Східній Європі. Вони також забезпечують необхідні навчання, логістику, медичну допомогу й розвідку для місій в Африці, на Близькому Сході та в Південно-Західній Азії. Цей потенціал нелегко буде швидко компенсувати за рахунок інших країн, якщо взагалі можливо.
Глибша проблема навіть згубніша. Збройні сили США в Німеччині – ключова частина військової присутності в Європі, що є наріжним каменем американського світового лідерства із часу висадки в Нормандії та блокади Західного Берліна в 1948 році. У трансатлантичних відносинах були свої злети й падіння (В’єтнам у 1960-х і війна в Іраку в 2003-му), але вони принесли перемогу над нацистами й Радянським Союзом, а нині перебувають в основі міжнародної системи фінансів, охорони здоров’я, права, торгівлі й безпеки, від якої всі виграють, і передусім американці.
У “транзакційному” світогляді Трампа таким домовленостям не місце. Він розриває відносини із ненависною ВООЗ і вважає НАТО не набагато кращим. Натомість хоче укласти двосторонні угоди з безпеки, за якими військова присутність буде винагородою за політичні лестощі та придбання вироблених у США систем озброєння. Деяким країнам це може бути на руку в короткочасній перспективі: Польща запропонувала прийняти війська, виведені з Німеччини. Проте це нерозважливо. Адже не замінить потенціалу, досвіду, лояльності, особистих зв’язків і планування, що розвивалися десятиліттями в найуспішнішому військовому альянсі в історії.
Читайте також: Генсек НАТО відреагував на скандальну ініціативу Трампа
Зухвала поведінка президента не тільки підриває довіру до США в Європі, а й обурює інших американських союзників, особливо на сході Азії, де такі країни, як Південна Корея та Японія дедалі менше вірять колишньому беззаперечному гарантові своєї безпеки. Різко зросла небезпека прорахунків у Пекіні й Москві. Якщо США так ставиться навіть до Німеччини, то яку ціну доведеться заплатити Тайваню чи Естонії?
Та всупереч похмурій ситуації, є і проблиски надії. По-перше, стійкість уваги президента. Колишні розбрати з Німеччиною зійшли нанівець. Є сподівання, що так станеться й нині. Символічне зменшення може передбачати жонглювання цифрами із ротаціями й розміщеннями військ деінде. Так само, як із недобудованою прикордонною стіною, Трамп може оголосити велику перемогу й рухатися далі.
По-друге, Конгрес. Законодавці можуть відмовитися голосувати за виділення коштів на виведення військ і провадити слухання, на яких чиновників допитуватимуть про сумнівні підстави для такого кроку. Серед сенаторів-республіканців є віддані атлантисти, що опиняться у скрутному становищі, адже будуть змушені захищати рішення Трампа.
Водночас позитивну роль може відіграти шок. Європейські країни в обороні переважно паразитують. Зокрема Німеччину охопив безтурботний пацифізм, що дуже зручно збігається з її комерційними інтересами. Бюджети на оборону мають зростати, їх слід витрачати розумніше й ефективніше. Європі слід краще обмірковувати загрозу від Китаю. Такі роздуми можуть сприяти поновленому цінуванню трансатлантичного альянсу, якщо він, звісно, доти протримається.
Leave a comment