В дитинстві Раю Хе-Джін була змушена співати патріотичні пісні про славу залізної волі, сміливості й доброти Кім Чен Іра, який був лідером Північної Кореї на той час. А потім вона почула американську й південнокорейську поп-музику.
«Коли слухаєш північнокорейську музику, не виникає жодних емоцій. Але від американської чи південнокорейської музики буквально мурашки пробігають по тілу. Слова такі свіжі, такі зворушливі. Коли діти слухають цю музику, емоції на їхніх обличчях змінюються», – сказала Раю журналістам Washington Post.
Західна музика колись допомогла пробити діру в Залізній завісі. Молодь СРСР слухала заборонені записи Beatles. А в 1987 році молоді жителі Східного Берліна збиралися біля стіни, щоб почути емоційне виконання пісні Heroes Девіда Бові, яка лунала із західного боку.
Тепер з’явилися докази, що південнокорейський K-pop відіграє схожу роль у тонкому підриві пропаганди північнокорейського режиму. Адже все більша кількість втікачів кажуть, що музика була одним із факторів, який змусив їх позбутися ілюзій щодо режиму. Про це розповів президент південнокорейської організації Unification Media Group (UMG) Лі Кван-Бек.
Тенденції сприяє дедалі більше поширення мобільних телефонів у КНДР, а також бурхлива прикордонна торгівля з Китаєм. Через це Пхеньян почав знову закручувати гайки. А у 2018 році Кім Чен Ин пригрозив «розбити буржуазну реакційну культуру».
Опитування UMG серед 200 людей, які нещодавно втекли з КНДР, показало, що понад 90% з них дивилися іноземні фільми, телешоу, а також слухали музику. Три чверті знали когось, кого за це покарали. І понад 70% відповіли, що з приходом до влади Кім Чен Ина у 2011 році стало важче отримати доступ до іноземних культурних продуктів.
Раю одна з багатьох втікачів, які кажуть, що K-рop і західна поп-музика відкрила їм очі. Завдяки музиці вони зрозуміли, що Північна Корея – не рай, яким вона мала б стати. І що найкращі можливості лежать тільки за кордоном.
У своїй кімнаті в Пхеньяні Раю інколи цілими ночами дивилася один і той самий відеокліп під страхом потрапити до рук поліції.
«Нас завжди вчили, що американці – злі, мов вовки, а південні корейці – їхні маріонетки», – розповідає дівчина. – Але коли слухаєш їхнє мистецтво, то мимоволі знайомишся з ними».
Вона пам’ятає Селін Діон, британського скрипаля «з божевільною зачіскою» Найджела Кеннеді, ірландський гурт Westlife, а також K-pop гурти RVXQ, Girl’s Generation і T-Ara.
Народившись у сім’ї музикантів, Раю в пхеньянській школі вчилася грати на каягимі – традиційному корейському струнному інструменті. У 2015 році, коли їй виповнилося 23 роки, вона втекла до Південної Кореї. Колишні перебіжчики на Південь давно зрозуміли силу іноземних новин і культури у боротьбі проти пропаганди режиму.
Проекти, такі як Flash Drives for Freedom, займаються контрабандою USB-флешок з голлівудськими фільмами, американськими телешоу, а також південнокорейськими драмами й музичними кліпами. «Голос Америки», «Радіо Вільна Азія», BBC World і станції корейською мовою, які організували втікачі, транслюють на територію КНДР здебільшого новини, але також і музику.
Ризики для північнокорейських глядачів високі. Адже на них полює спеціальний загін поліції й спецслужб під назвою «Група 109». Навіть дітям загрожує від шести місяців до року в таборі ідеологічної підготовки й перевиховання. Хіба що їхні батьки заплатять хабар, щоб їх відпустили. Дорослих же за іноземні фільми й музику можуть відправити на все життя в трудовий табір або ж навіть стратити.
Північних корейців захоплюють не лише мелодії й лірика, а й поведінка виконавців.
«Серед речей, які я хотіла зробити, – це пофарбувати волосся, носити міні-спідницю й джинси», – каже 22-річна Канг На-Ра.
«Якось я одягла джинси на ринок. Мені наказали їх зняти й спалили на моїх очах», – пригадує дівчина.
Канг, яка була співачкою в школі мистецтв у місті Чхонджін, втекла з КНДР у 2014 році.
«Я змогла вільно самовиражатися», – сказала вона.
Співачка після втечі в Південну Корею спробувала свої сили в K-рop. Але, за її словами, техніка виконання дуже відрізнялася. Втім, вона змогла збудувати успішну акторську кар’єру. Вона здебільшого грає північних корейців у фільмах і драмах.
Після втечі Раю Хе-Джін дізналася з документального фільму, що Кім Чен Ір, батько нинішнього диктатора КНДР, був шанувальником фільмів і телешоу Південної Кореї.
«Це мене так розізлило! Ми буквально плакали, коли співали про тяжке життя Кім Чен Іра. Я й уявити не могла, що він дивився південнокорейське телебачення», – каже Раю.
Зараз вона вчиться в бізнес-школі й мріє пробитися на K-рop сцену, а бо й ще краще – в Голлівуд.
«Це неймовірно, як далеко я зайшла. Південнокорейська музика справді зіграла ключову роль, скеровуючи мене в цій пригоді», – пояснила дівчина.
Саймон ДЕНЙНЕР, Мін Ю КІМ
Washington Post
Leave a comment