Якось останнім часом звідусюди полізли згадки про СРСР. Виявляється, майже третина українців за ним шкодує (цікава б я глянути методику опитування!)
І в якомусь обговоренні зачепилась оком за фразу, яка мене буквально збила з ніг: “У СРСР було дуже комфортно жити тим, хто…”, – далі йшла критична частина, але я підвисла на цьому місці.
У СРСР. Комфортно. (Повторила собі три рази, поки заспокоїлась).
Ось це – головна вина нашого покоління: ми не передали наступному свій досвід дорослого життя в 1970-80-ті так, щоб ви, любі діти, чітко й назавжди засвоїли елементарну річ: слова “СРСР” і “комфортно” у принципі не можуть стояти поруч. Слово “комфорт” було в СРСР іноземним. Якщо коротко, то СРСР – це абсолютний (як у фізиці “абсолютний нуль”) антикомфорт.
Читайте також: Іще один доказ остаточної перемоги вільного світу над ідіотизмом радянського минулого
Звісно, матеріально там по-різному жилося в різних стратах, класах і кастах, але от “комфортно” – вибачте, нікому, навіть членам правлячих номенклатурних кланів!!! (І це не про споконвічне людське “один плаче, що рідка юшка, а другий, що рідкі коралі”, а про життя у хронічному страху перед утратою привілеїв: адже своєї власності в радянських еліт не було, зняли з посади – от і нема ні дачі, ні шофера, ні жінці дублянки з розподільника, і психологічно це було ой як некомфортно, роками жити з такою сокирою в голові! Ну а про посполитих, сиріч, по-тодішньому, “трудящих”, годі й казати…)
Чому сьогодні це доводиться пояснювати? Тому, що чверть віку рашистська пропаґанда завалювала масову свідомість “СРСР-ом в пазітівчіках” (мемах). І це працює. Ви можете скільки завгодно доводити опонентові, що “самый вкусный в мире советский пломбир” був огидний, і після сьогоднішніх “Моржо” чи “Хрещатика” ваш опонент відпльовувався б від нього пів дня, лиш лизнувши, – але адресована вашій “внутрішній дитині” склейка “СРСР = морозиво” (кому смачне, кому несмачне – ну, таке діло, смаки різні…) вже відбулася, “позитив зайшов”. А це тільки один із мемів, під якими нам намагаються продати країну, котрої ніколи не існувало.
Тимчасом меми, з якими найперше мав би асоціюватися СРСР, мусили бути зовсім інші. Головна тілесна пам’ять індивіда про ту країну – рухова, кінетична: це пам’ять скорчености, втиснутости тебе в щось незручне й непристосоване на людську мірку – від одежі до колони на параді, від транспорту до житла тощо (і на тонкому плані – пханого тобі в голову – те саме). Скаржитися, що тобі “незручно” (“дискомфортно”, по-нинішньому), означало “випендрюватись”, відповіді були із блатного фольклору – “неудобно штаны через голову надевать”, “неудобно на потолке спать”. Не подобається тобі Країна колготок, що спадають? Та ти скажи спасибі, мажореня, що в тебе в 1960-ті були колготки, ми в цей час іще панчохи на круглих резинках носили…
Читайте також: Блогерка окреслила найбільший комунікаційний провал влади на найвищому рівні
Так нас відучили – і ми “не скаржились”. І дітям своїм теж не скаржились, – от вони нічого й не знають.
Ось нашвидку, на коліні, кілька потенційних “мемів про СРСР”, що першими спали мені на гадку, – кожен можна “розгорнути” в окремий нарис, і кожен, на відміну від “вкусного мороженого” і “добрих мультіков”, буде правдою й опече при доторку живим м’ясом, – а я навіть непевна, наскільки вони зрозумілі “тим, хто там не був”:
1) СРСР = раз на місяць садна у промежині від засохлої вати (це для дівчаток: спитайте в мам, вони вам пояснять!);
2) СРСР = вічно-підібгані пальці в тісному взутті (агов, ровесники, а слабо нам зафлешмобити фоточки своїх тепер, у 50+, мозолів на ногах, нажитих купленими у фарци/вистояними в п’ятигодинних чергах імпортними черевиками, які “ах, от би на пів номера менші! – нічого, вони розносяться!” – і так усе “детство-отрочество-юность”, а тепер уже пізно, кріогеном не випалиш?..);
3) СРСР = шлюб за прописку (трошки про це є в “Польових дослідженнях”, де історія Дарки, а більш якось ніде не читала, чому? – адже це чи не на кожному курсі перед випуском було, були й люди, які цим заробляли, як і заявами до ЗАГСу за “ліфчик на косточках” – о, це на ще один мем тягне! – чого мовчимо?);
А вже тема прописки тягне за собою славнозвісний “квартирный вопрос” таким, свят-свят-свят, чумовим шлейфом, що тут мене перемкнуло, наринули спогади, навіть сльоза за кількома знайомими, “за квартиру” покладеними чоловічими життями, і я зрозуміла, що далі згадувати не хочу – хай якось іншим разом…
Оксана ЗАБУЖКО
Leave a comment