“Те, що партія «Слуга народу» в 2019-му виграла вибори до парламенту – само по собі не є сертифікатом власності на крісло спікера Верховної Ради. Лідер фракції «СН» Арахамія ті інші «слуги», обґрунтовуючи свою ідею замінити Разумкова на іншого члена фракції «СН» в кріслі спікера вперто запевняють, що вона належить їхньої фракції. По праву виграшу виборів у 2019 році. А це на 100% неправда”, – про це на своїй сторінці у Фейсбуці пише політолог Андрій Миселюк, інформує UAINFO.org.
“Бо і формально, і практично на цю посаду більшість народних депутатів України призначають одного із своїх колег-нардепів, за якого згодні проголосувати щонайменше 226 парламентарів. Все, крапка.
Українська історія знає приклади, коли переможці парламентських виборів «пролітали» з кріслом спікера. Наприклад, на виборах до ВР 2002-го перше місце зайняв опозиційний блок Віктора Ющенко «Наша Україна», а крісло спікера отримав представник конкуруючої провладної «контори» Володимир Литвин.
Або на наступних виборах 2006 року перше місце виборола Партія регіонів Віктора Януковича (186 мандатів), а спікерське крісло зайняв лідер Соцпартії Олександр Мороз, чия партія отримала всього 33 мандати.
Зрозуміло, що коли одна монолітна політична сила отримує більшість мандатів у сесійній залі, вона має всі шанси посадити кандидата від себе у крісло спікера. Але не тому, що виграла вибори, а тому що може видати на-гора 226 голосів народних депутатів на підтримку своєї кандидатури.
І так само зрозуміло, що ця монолітність у 2019-му дала можливість «слугам» легко посадити у крісло спікера ту людину, яку б вони захотіли. Хоч Дмитра Разумкова, хоч вчорашнього фотографа із Запоріжжя.
Але якби голосування за спікера відбувалося, приміром, у кінці минулого року чи на початку цього, коли в «СН» були вже величезні розброд та шатання і зібрати 226 голосів в сесійній залі часто було великою проблемою для «слуг» – то цілком ймовірно, що посаду спікера міг би отримати представник іншої фракції. Який зміг би домовитися із кураторами окремих груп по інтересах у «Слузі народу» та з іншими фракціями.
Звичайно, зараз знову можна казати про наявність консолідованої фракції «СН» для виконання політичної волі Зеленського. В тому числі й президентського наказу на заміну амбіційного Разумкова із претензіями на власну політичну гру на безвідмовного солдата партії Стефанчука.
І лише наявність цього вдалого моменту в контролі Зеленського над фракцією «слуг» саме тут і зараз й дозволяє гарантовано стверджувати, що «слуги» зможуть замінити одного представника своєї партії на іншого у кріслі спікера.
Так було не завжди (див. ситуацію напіврозпаду фракції «СН» в 2020-на початку цього року).
І так завжди НЕ БУДЕ.
Причому початком на практиці процесу позбавлення лідера партії на виборах-2019 спікерського крісла «СН» кардинально наближає цей момент втрати нинішньої монолітності”, – завершує політолог.
