Спроби врегулювати конфлікт на Донбасі й покласти край бойовим діям без особливого успіху тривають уже шість років. І кінця цим спробам поки що не видно
Про це для “Тижня” пише Денис Казанський.
Мінські угоди, які нині сторони визнали як єдиний прототип майбутнього мирного договору, виявилися нездійсненними. І на сьомому році конфлікту це вже очевидно для всіх його сторін. Проблема в тому, що Російська Федерація, схоже, вiд початку й мала на меті підписати саме такий документ, який не розв’язав би конфлікт, а завів би його в нескінченний глухий кут. А в української сторони тоді просто не було вибору – довелося погодитись із будь-якою угодою, що давала перепочинок, а також змогу хоч трохи знизити інтенсивність бойових дій.
Власне, припинення гарячої фази війни – єдиний загальновизнаний позитивний ефект від мінських угод. Кількість утрат у ЗСУ після підписання другої мінської угоди суттєво знизилася. До того ж нинішній рік виявився найменш кривавим. Після підписання угоди про всеосяжне припинення вогню обстріли на фронті не припинилися повністю, але їхня інтенсивність відчутно зменшилася. Тепер за місяць від ворожого вогню гинуть двоє-троє людей (у листопаді загинув тільки один воїн – В’ячеслав Мінкін), натомість раніше Україна втрачала по восьмеро-десятеро своїх захисників за такий самий час.
Читайте також: Портников: Росії не потрібен ані план, ані мир – війна триватиме
Утім, це відносне затишшя насправді дуже крихке й може завершитися будь-якої миті. У вересні загарбники ОРДО вже заявляли, що мають намір зірвати перемир’я й відкрити вогонь по позиціях ЗСУ, проте тоді не наважилися реалізувати свої погрози. Однак войовнича риторика росіян і їхніх сателітів нікуди не зникла – і ті, й інші регулярно погрожують Україні загостренням війни. Тобто до повного перемир’я на фронтах поки далеко.
Але якщо на лінії зіткнення можна побачити хоч якісь позитивні тенденції, то в політичному сенсі жодних проривів немає й не передбачається. Навпаки, Росія робить усе, щоб обірвати всі зв’язки ОРДіЛО з Україною й максимально ускладнити реінтеграцію непідконтрольних Україні районів Донбасу. Хоч би що заявляли політики, цілком очевидно, що до відновлення контролю над окупованими територіями Донбасу дуже далеко. І що більше часу спливає від початку війни, то важче повірити в те, що таке відновлення взагалі відбудеться.
Головна причина такого глухого кута – сама суть мінських угод. Складено їх максимально абстрактно, що дає сторонам конфлікту змогу трактувати їх на свою користь. Через ці розбіжності тлумачення Україною та Росією (разом із її бойовиками) цього документа стають діаметрально протилежними. Наприклад, пунктом 10 мінських угод передбачено “виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців із території України під наглядом ОБСЄ та роззброєння всіх незаконних груп”.
Читайте також: Кравчук на руїні ілюзій: любов до себе перемогла здоровий глузд
Відповідно до цього пункту українська сторона вимагає роззброїти незаконні збройні формування “ЛНР”-“ДНР” і вивести російських найманців із ОРДіЛО. Водночас російська сторона стверджує, що цей пункт стосується тільки підконтрольної Україні території, але не ОРДіЛО. У мінських угодах такого уточнення немає. Ідеться про Україну загалом, а отже, і про ОРДіЛО зокрема. Адже навіть Москва офіційно визнає Донбас територією України. Проте Росія просто відмовляється обговорювати роззброєння формувань і виведення найманців із окупований територій Донецької та Луганської областей.
Схожі розбіжності є майже в кожному пункті мінських угод. І найвідоміша з них стосується змін до Конституції. У мінському документі сказано, що в Основному Законі України повинні бути закріплені принципи децентралізації, зважаючи на особливості окремих районів. Натомість Росія наполягає на “особливому статусі ОРДіЛО”, хоча саме такого формулювання в мінських угодах немає.
Очевидно, що виконати мінські угоди за таких умов стане можливим лише тоді, коли одна зі сторін погодиться поступитися й піти на умови противника. Поки що така ситуація видається утопічною. Для України умови РФ неприйнятні, бо їх виконання означає фактичну відмову від частини суверенітету. А Росія виводити свої війська з ОРДіЛО також відмовляється. І до радикальної зміни політичного курсу Москва навряд чи погодиться на такий крок. У цій ситуації сподіватися на швидке завершення конфлікту, хоч би як комусь цього хотілося, не доводиться.
Leave a comment