Портников пояснив, чому Кучма вже вдруге пішов із ТКГ

Колишній президент України Леонід Кучма залишив нашу делегацію у Тристоронній контактній групі

Про це для “Еспресо” пише Віталій Портников.

Сам Кучма стверджує, що за минулий рік робота контактної групи відновилася та значно просунулася. Однак при цьому до пуття не пояснює – що цілком у стилі Леоніда Даниловича – чому не хоче брати участі в подальшому просуванні.

Читайте також: Ніякий мир Зеленському й Ко не потрібен, вистачить і його декорації – Портников

Що ж, мені не звикати пояснювати за Кучму. Колишній президент залишає ТКГ уже вдруге – він був першим керівником української делегації та пішов із неї саме тоді, коли стало зрозуміло, що не існує ніяких реальних перспектив для домовленостей між Володимиром Путіним і Петром Порошенком.

Вже тоді у Кремлі вирішили більше не спілкуватися з тодішнім президентом України, а місцеві олігархи, серед яких був і Кучмин зять Віктор Пінчук, активно працювали над заміною глави держави людиною, яка зможе досягнути взаєморозуміння з Москвою. Про те, що Москва взагалі не прагне до такого взаєморозуміння, схоже, не здогадувалися тоді ані олігархи, ані їхні кандидати на президентову посаду.

Читайте також: Те, що в Зеленського назвали “проривом”, насправді наближає російський сценарій “примирення” на Донбасі

Кучма – один із небагатьох людей в Україні, хто це чудово розуміє. Але може розраховувати, що авторитет, який він має в російських кланах, може допомогти пошукові компромісу. Його присутність на перемовних – сигнал Москві, що в Києві дійсно хочуть взаєморозуміння й закінчення конфлікту. Коли Кучма переконується, що цей сигнал не сприйматиметься у Кремлі й зовсім нікому там не цікавий, що Путін хоче не домовлятися, а тиснути, він іде.

Кучмі цей тиск абсолютно не потрібен. Тому він пішов у 2018 році. Тому він пішов 2020-го. Ну і, звичайно, і тоді, і тепер його відхід був іще одним важливим індикатором – індикатором завершення олігархічного консенсусу лояльності чинному главі державі й початку процесу пошуку олігархами нового президента України. Просто у випадку із Зеленським цей процес пошуку почався раніше, ніж у випадку з Порошенком – що загалом не дивно, якщо давати собі раду в економічних перспективах країни.