Суть проблеми з відкриттям ринку землі полягає в тому, що віз ставлять попереду коня. Якщо б Володимир Олександрович вийшов до українців та заявив, що влада бере рік задля владнання всіх необхідних питань, напевне, не було б такого шквалу критики. Адже потрібно навести лад у правоохоронній та судовій системах, системі обліку землі, включаючи Земельний кадастр. Також необхідно запровадити нормальну облікову ставку, щоб аграрії мали можливість кредитуватися під розумний процент, який не вбиває виробництво. І це було б правильно. Натомість влада воліє відкрити ринок, не виконавши роботи над помилками, що призведе до земельного бандитизму і латифундизації сільськогосподарської землі. Тобто ми опинимося в ситуації, коли всі чорноземи будуть сконцентровані в руках декількох гравців. А те, що латифундизм породжує безземелля основної маси селянства та призводить до орієнтації національної економіки на зовнішній ринок, ми знаємо ще зі шкільних підручників історії.
Про це у коментарі “ВВ” повідомив політтехнолог, керівник аналітичного центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов.
Тобто принаймні декілька мільйонів українців стануть зайвими й українське село просто помре. Адже латифундистам немає жодного сенсу утримувати соціальну сферу та інфраструктуру села і остаточно їх знищать.
Також відкриття ринку землі призведе до активізації земельного бандитизму. Адже задля консолідації великих наділів, купувати які будуть зацікавлені латифундисти, їх просто відбиратимуть у власників. Та й земельні розрахунки підбиватимуться за допомогою «калькулятора Калашникова», коли приходять озброєні люди і відбирають врожай чи землю.
До речі, коли влада виправдовує відкриття ринку землі тим, що люди матимуть можливість продавати свій пай, невідомо, скільки врешті-решт власник отримає від продажу на руки. Адже зараз у типових угодах щодо оренди земельного паю міститься доволі цікавий пункт, згідно з яким у разі одностороннього розірвання договору з боку орендодавця він повинен компенсувати орендарю витрати, які було вкладено в поліпшення наділу, в тому числі на рекультивацію. Тому орендодавець, який розраховує придбати квартиру або машину, продавши земельний пай, натомість може отримати комбінацію з трьох пальців.
І коли нам кажуть, що ринок землі існує в Європі та світі, я раджу відвідати Аргентину, щоб наочно побачити, що чекає на нас. Держава із рівнем життя, що перевищував європейський, та яка годувала півсвіту в середині ХХ сторіччя, перетворилася на типову бідну латиноамериканську країну з аграрним сектором, який контролюється декількома великими транснаціональними корпораціями. Там масово вирощуються максимально вигідні для продажу культури з широким використанням гербіцидів, якими в прямому сенсі труїться населення.
При цьому ніхто не опікуватиметься зберіганням ґрунтів. І якщо в нас зараз лише деякі орендарі сіють соняшник по соняшнику, то така практика набуде масового характеру. Ніхто тоді не озиратиметься на продовольчу безпеку, на якість продукції – адже перевагою буде максимальне отримання прибутку за короткий термін.
Коли мені кажуть, що можна запровадити заборони та посилити контроль, знову подивимося на Аргентину, де вони номінально існують і благополучно оминаються. Враховуючи рівень корупційності нашої країни, ми розуміємо, що відбуватиметься.
Тому важливо спочатку навести лад у країні, забезпечити нормальні умови для аграріїв та адаптувати закон не під транснаціональні корпорації, а під українського фермера, який піклуватиметься про землю. І хоч зараз законопроект активно готується до другого читання, ми, скоріш за все, побачимо лиш деякі косметичні зміни, які, на жаль, кардинально не змінять системної помилки.
Наталя Кавалєрова
Leave a comment