Путін домігся безпрецедентного посилення впливу на Вірменію та повернення російських військових в Азербайджан – Портников

Володимир Путін заявив, що питання про майбутній статус Нагірного Карабаху “треба буде розв’язати в майбутньому, майбутнім керівникам, майбутнім учасникам цього процесу”

Про це для “Еспресо” пише Віталій Портников.

Таким чином російський президент продемонстрував, що саме врегулювання давнього конфлікту між вірменами й азербайджанцями зовсім не є його метою. Мета – це якраз збереження умов для конфлікту, “збереження статус-кво”.

Читайте також: Вагомий доказ того, що насправді в Карабасі перемогла Росія, а програли Вірменія й Азербайджан

При цьому статус самого Карабаху залишається неврегульованим. Для Азербайджану, як підкреслив його президент Ільгам Алієв, ніякого статусу не існує зовсім.

А для Вірменії продовжує існувати самопроголошена Республіка Арцах зі столицею у Степанакерті. Тільки безпеку території тепер забезпечують не вірменські сили й не утримання районів Азербайджану навколо Карабаху, а російські військовослужбовці – і ще питання, що є надійнышим прикриттям і захистом від можливого застосування сили.

Таким чином Путін продемонстрував, що заморожування карабахського конфлікту й інтегрування в нього російської армії як єдиної гарантки життєздатності самопроголошеної Республіки Арцах і було його головним завданням.

Читайте також: Ми побачили, як Росія й Туреччина насправді ставляться до суверенітету Азербайджану – Портников

Питання тепер не в тому, чи інспірував Кремль черговий виток нестабільності на Кавказі або просто використовував азербайджанську спеціальну операцію. Питання в тому, чого Путін домігся в результаті цієї кровопролитної війни. А домігся він безпрецедентного посилення впливу на Вірменію та повернення російських військових в Азербайджан.

Водночас ми отримали від російського президента відповідь на питання, скільки ж російські війська перебуватимуть у Карабасі. Ні, не п’ять років. І не десять. А принаймні стільки, скільки Путін буде президентом Росії – аби його наступник мав змогу вирішити або розморозити конфлікт – залежно від необхідності.

І ці Путінові наміри, до речі, збігаються з намірами його азербайджанського колеги Алієва, який пообіцяв співвітчизникам, що питання про статус Карабаху не розглядатимуть, поки він є президентом країни. Так що Путін має рацію, коли говорить, що пошуком рішення доведеться займатися “майбутнім учасникам процесу” – сам він у пошуку рішення просто незацікавлений.