Нещодавній російсько-турецький саміт у Москві був націлений на те, щоб домогтися припинення вогню в Лівії. Але він закінчився провалом після того, як лівійський воєначальник Халіфа Хафтар пішов, не підписавши запропоновану мирну угоду.
Один із його головних союзників – це Росія. Тому небажання воєначальника підписувати угоду піднімає важливі питання не тільки про ступінь російського реального впливу в Лівії, а й про те, чи дійсно Москва хоче завершення конфлікту. При цьому Росія вперше заявила про себе як про важливого гравця в Лівії у вересні 2019 року, коли відправила своїх найманців на передову біля Тріполі, щоб вони підтримали Хафтара. США і Європа почали хвилюватися, що Кремль має намір впливати на лівійську громадянську війну.
Поява російських сил стала гірким нагадуванням про ту вирішальну роль, яку Москва відіграла в Сирії, підтримуючи режим Башара Асада.
Нездатність Росії змусити Хафтара погодитися на припинення вогню може бути сигналом про те, що вона не так уже й впливає на воєначальника або ж що вона насправді і не намагалася це зробити.
Якщо подивитися на діяльність Росії у Лівії, можна здогадатися, чому вона не домагається перемир’я. Москва налагодила контакти з різними фракціями конфлікту, підтримуючи Хафтара і його головного ворога – уряд національної згоди Лівії. Також вона підтримує колишніх членів режиму Муаммара Каддафі. Вона використовує лівійську війну, граючи на боці кожного її учасника, намагаючись натиснути на Євросоюз заради зняття широких економічних санкцій, які були введені після російського вторгнення в Україну в 2014 році.
Нині Росія відправила до Лівії близько 200 найманців із групи «Вагнер», щоб вони підтримали війська Хафтара, а також надала воєначальнику три мільярди доларів фінансування. Однак цієї допомоги не достатньо, щоб змінити ситуацію на його користь. Дві сотні найманців можуть змінити рівність у силах обох сторін. Але вони точно не здатні захоплювати і утримувати під контролем території, не кажучи вже про великі міста, такі як Тріполі.
Російські гроші можуть дати Хафтару певну опору, але вони не допоможуть воєначальнику в ситуації з його боргом у 25 мільярдів доларів, який може підірвати всю його кампанію. З огляду на все це можна зробити висновок, що військова і фінансова допомога Москви не планувалася як вирішальна. Вона лише підтримує Хафтара «на плаву», але не дає йому перемогу.
Російське бажання грати за обидва табори стало очевидним для світу, коли Путін прийняв у Сочі в жовтні 2019 року головного ворога Хафтара – прем’єр-міністра уряду національної згоди Фаєза аль-Саррая. А воєначальник залишив Москву після того, як йому відмовили у зустрічі з Путіним у Кремлі. Це стало ознакою напружених відносин між лідерами.
Після зустрічі в Сочі Росія готується укласти угоду з урядом у Тріполі на поставку мільйона тонн пшениці. Цей крок посилить економічну продуктивність Лівії. Але крім цього він може змінити ринок, на якому домінують Франція й Італія, а також скоротити вплив ЄС в африканській країні.
Перспектива того, що конфлікт у Лівії затягнеться, турбує європейських політиків, оскільки пам’ять про кризу біженців у 2015 році досі свіжа. Понад мільйон людей приїхали тоді в Європу з різних частин Близького Сходу і Північної Африки. Багато з них тікали від боїв у Лівії. Приїзд біженців посилив расову, етнічну та релігійну напруженість в Європі, а також викликав появу особливо токсичної форми ісламофобського популізму.
Разом із тим російська роль у Лівії нині досить обмежена. Тому європейським столицям не варто зараз погоджуватися на російські вимоги. Ризик, звичайно ж, у тому, що Росія може вирішити збільшити своє втручання і посилити тиск на Європу. Важко сказати, чим все закінчиться для обох сторін. Але очевидно, що Москва намагається використовувати найбільш хаотичні конфлікти в світі, щоб отримати геополітичну вигоду в інших місцях.
Анас ель-ГОМАТІ
Foreign Policy (США)
Leave a comment