Росія експортує свою версію цифрової диктатури

Легка у використанні технологія Москви задешево пропонується будь-якому перспективному автократу.

Huawei, одна з найбільших компаній Китаю й найбільший у світі виробник телекомунікаційного обладнання, допомогла африканським урядам шпигувати за політичними опонентами. Пекін також продав систему масового відео-спостереження Еквадору й дає поради дедалі більшому клубу автократичних режимів щодо «управління інформацією».

Тож існують цілком виправдані причини тривожитися через експорт китайських технологій. Але Китай не єдиний продавець, який пропонує диктаторам інструменти електронного стеження. Списати Росію як несуттєву в цій царині – дуже спокуслива ідея, але помилкова. Насправді російська низькотехнологічна модель цифрової автократії може виявитися більш міцною й придатною для адаптації.

Все більше країн стають схожими скоріше на Росію, ніж на Китай. Вони перетворюються на зав’язані на ресурсах автократії без «великих фаєрволів» для фільтрації даних і блокування контенту. Китайська модель спостереження базується на принципах загальної інтеграції онлайн- і офлайн-даних, яка поєднує все: від відеоспостереження до активності в соціальних мережах і медичних записів. Це вимагає чималих адміністративних ресурсів. Небагато країн можуть дозволити собі інвестиції такого рівня, щоб збудувати у себе щось подібне. Й, вірогідно, у цьому вся перевага російської моделі.

В Росії технологія стеження базується не на масовій фільтрації або блокуванні інформації на шляху до користувачів, як це робить Китай. Москва більше працює над моніторингом після публікації, покладаючись на репресивну юридичну мережу й залякування приватних компаній, а також неурядових організацій. І такий підхід значно легше повторити.

Якщо Пекін встановив урядовий контроль над інтернетом в 1990-х роках, то всесвітня мережа в Росії проникала в суспільство відносно безперешкодно. Facebook, Twitter, Google заблоковані в Китаї, але доступні на російській території. Саме тому російському уряду довелося будувати інфраструктуру електронного стеження, яка нависає над відкритим цифровим простором, використовуючи менше ресурсів, ніж Китай.

Так виникла «Система оперативних пошукових заходів» або СОРМ, заснована на системі моніторингу телефонних розмов часів СРСР. У 1995 році систему відродили й розширили на трафік електронних листів й перегляду сайтів у мережі. Сьогодні все більша кількість компаній включно з мобільними операторами, інтернет-провайдерами й соціальними мережами легально просять встановити обладнання СОРМ.

Система не блокує інформацію. Натомість вона дає спецслужбам й урядовим агенціям доступ до всіх даних, які протікають через інтернет й телеком-мережі. Фактично СОРМ працює як урядовий «чорний хід» в інтернет. Її можна використати для відстеження особистих даних лідерів протестів чи опозиційних політиків.

Російські компанії продають пов’язані з СОРМ технології Білорусі, Киргизстану, Казахстану й Україні, а також далеким країнам Латинської Америки, Африки й Близького Сходу.

Один із найбільших провайдерів СОРМ MFI Soft пропонує різноманітні пакети, цілодобову технічну підтримку клієнтів й забезпечення необхідного обладнання протягом десяти років. Один із найбільш популярних пакетів компанії називається «СОРМович» і коштує лише 20 тисяч доларів.

У 2017 році MFI Soft стала частиною великого консорціуму так званих компаній «інформаційної безпеки» під назвою Citadel group. Метою було консолідувати ринок технологій спостереження під парасолькою одного холдингу, що вказує на бажання Кремля розширити можливості й гармонізувати ціни.

Аліна ПОЛЯКОВА,
директор проекту з глобальних демократій і нових технологій Інституту Брукінгса

New York Times (США)