Лідери російської опозиції зраділи, дізнавшись про вимушену відставку президента Болівії Ево Моралеса, а от російське МЗС назвало її «зрежисованим держпереворотом». Інтерес до цієї драми, що розігралася так далеко від Москви, цілком зрозумілий.
У Болівії було безліч військових переворотів і президентів, які передчасно залишили свій пост. Нинішній лідер опозиції Карлос Меса пішов у відставку з президентської посади в 2005-му, протримавшись на ній два роки. Причиною стали масові протести. У грудні того ж року свою першу перемогу на виборах здобув Моралес.
Ево Моралес, у якого немає вищої освіти, виявився найуспішнішим лідером Болівії за всю її сумну історію, в якій була і бідність, і внутрішня ворожнеча, і військові поразки. Частка населення Болівії, що живе за межею бідності, при ньому різко знизилася. А ВВП на душу населення з урахуванням паритету купівельної спроможності при ньому збільшувався швидше, ніж у середньому по регіону.
Але Моралес був авторитарним керівником і швидко порозумівся з лідерами Куби і Венесуели, а також з путінським режимом у Росії, який легко і просто веде справи і укладає енергетичні угоди і контракти на поставку зброї з диктаторами. Так, «Росатом» отримав контракт на будівництво біля болівійської столиці Ла-Паса атомного центру вартістю 300 мільйонів доларів. Після цього почалися переговори про концесію на розробку великих болівійських родовищ літію. А «Газпром» працює в Болівії з 2010 року. Росія також намагається постачати в цю країну свою військову техніку і зброю, особливо вертольоти. Путін сам намагався умовити Моралеса закупити партію російських машин, але угода не відбулася через брак грошей у Болівії.
У конституції країни перебування на президентській посаді з 2009 року обмежене двома термінами. Це означає, що Моралес міг пробути на посаді три терміни, оскільки перший почався до того, як були введені конституційні обмеження. У 2016-му він спробував їх скасувати за допомогою референдуму.
У 2017 році конституційний суд Болівії ухвалив спірне рішення проти обмеження термінів, і він отримав можливість балотуватися ще раз. Але 20 жовтня Моралес не зміг здобути переконливу перемогу над Месою, щоб уникнути другого туру голосування. Крім того, порушення під час підрахунку голосів були настільки очевидні, що в країні почалися масові протести, і навіть болівійські профспілки виступили проти президента.
Однак Моралес покинув свій пост тільки тоді, коли військові заявили, що не придушуватимуть народні протести. Він назвав переворотом ті події, які змусили його піти у відставку, і його слова повторила не тільки Росія, чиї контракти в Болівії опинилися в небезпеці, але й численні ліві, починаючи з члена американського конгресу Ільхан Омар і закінчуючи лідером Лейбористської партії Британії Джеремі Корбіном.
Для Путіна за конституцією межа президентських термінів настане в 2024 році. Але на сьогодні немає ніякого більш-менш легітимного сценарію, що дозволяє йому залишитися в Кремлі. Бажання піти на ризикований крок і створити парламентську республіку, судячи з усього, відсутнє, хоча в такому разі посада прем’єр-міністра стала б головною, а Путін отримав би можливість переобиратися стільки, скільки він зможе. Путіну явно не сподобалося управляти країною через свого ставленика в 2008-2012 роках, коли президентом був Дмитро Медведєв.
Найбільш очевидний варіант – це просто внести зміни в конституцію і прибрати з неї обмеження у термінах. Але приклад Моралеса показує, наскільки небезпечна така стратегія. Його шанують, його успіхи в зниженні бідності визнають всі; проте навіть найтвердіші прихильники Моралеса втомилися від його правління, що тривало 13 років. Люди цілком природно починають хвилюватися, якщо не бачать змін. І коли таке відбувається, найважливіші рішення мають ухвалювати армія і поліція.
У Венесуелі президенту Ніколасу Мадуро вдається зберегти лояльність військових, і його досі не скинули. У Болівії Моралеса підтримувала армія всі роки його правління, тому що він не висував надмірних вимог до своїх захисників. Але коли народні протести досягли критичної позначки, генерали відмовилися виступити проти народу, і Моралесу прийшов кінець.
Москва уважно стежить за тим, що відбувається в Латинській Америці. Ці події повинні переконати Путіна в тому, що для диктатора природне обмеження у термінах не завжди відповідає написаному в конституції. У реальному житті він може правити лише доти, поки виконавці його волі не вирішать, що їм уже не варто виконувати його накази.
Це означає, що Путіну доведеться як і раніше купувати лояльність великого російського апарату безпеки. А це вже зараз обходиться державі приблизно в 10% незасекреченої частини бюджету. Національна гвардія, до складу якої входить ОМОН, у найближчі роки мусить отримати велику надбавку до свого бюджету.
Леонід БЕРШИДСЬКИЙ,
Bloomberg (США)
(Матеріал публікується зі скороченнями)
Leave a comment