Арктика є одним із найхолодніших регіонів світу в кліматичному відношенні, але стає одним із найспекотніших регіонів у геополітичному плані.
Минулого тижня Росія випробувала міжконтинентальну ракету «Булава» на відстані більше 3100 миль (або десяти часових поясів) від Білого моря на заході країни до Камчатки на Далекому Сході. Тим часом Норвегія оголосила, що відстежувала пересування десяти підводних човнів Північного флоту Росії, що прямували через Арктику до Атлантичного океану, – це найбільша підводна операція такого плану з часів холодної війни.
Обидва інциденти є яскравими ілюстраціями військової загрози, яку Росія становить для Заходу. Вони також висувають на перший план більш загальну проблему: найближчими десятиліттями рівень конкуренції великих держав в Арктиці, схоже, зростатиме.
Росія воєнізує Арктику щонайменше з середини нульових. У 2007 році, коли на морському дні в центральній Арктиці був встановлений російський прапор, Кремль відновив радянську практику далекого бойового патрулювання на Крайній Півночі. Рік по тому геологічна служба США заявила, що в регіоні міститься 13% світових запасів нафти і 30% запасів природного газу. Незабаром після цього Росія прийняла Арктичну стратегію, згідно з якою регіон стане її «стратегічною ресурсною базою» вже найближчим часом.
Не дивно, що за останнє десятиліття Росія поспішила відновити роботу військових баз радянського періоду і створити нові військові бази в Арктиці. У березні міністр оборони РФ Сергій Шойгу заявив, що тільки з 2013 року було створено 475 баз. У цей же час Росія зміцнила свої ядерні об’єкти на Крайній Півночі і продемонструвала тенденцію проводити там масштабні військові навчання. Запуск ракети і розміщення підводних човнів Росією – частина всього цього.
Захід, навпаки, давно знехтував Арктикою з військової точки зору. Нинішня Стратегічна концепція НАТО навіть не містить цього слова (прийнята в 2010 році Концепція вкрай потребує оновлення). За останні два десятиліття в багатьох західних столицях склалася думка, що Арктика не схильна до геополітичної напруженості, яка спостерігалася в інших місцях. У 2006 році США вивели свої війська з Ісландії, а в 2010 році Велика Британія – в рамках щорічного Огляду витрат на безпеку і оборону – скоротила свій флот морського спостереження і патрулювання «Німрод».
Сьогоднішня ситуація лишає бажати кращого. У США є тільки два морських криголама, один із яких не використовувався більше десяти років. У Росії їх 40 і будуються нові, озброєні крилатими ракетами.
Уразливість Заходу в Арктиці обговорювалася на семінарі високого рівня НАТО. Учасники дійшли до спільної думки, що Росія розглядає Арктику як засіб відродження свого статусу великої держави, відновлення своєї військової потужності і забезпечення свого статусу енергетичної наддержави. І коли Володимир Путін каже, що буде використовувати російські збройні сили для захисту того, що він називає національними інтересами своєї країни в регіоні, він має на увазі саме це. Зроблені висновки не вселяють оптимізму: у міру відтавання Арктики геополітична конкуренція, імовірніше, тільки посилиться, але Захід вже надолужує згаяне.
Навіть якби ситуація не була досить важкою, договір про контроль над озброєннями між Москвою і Вашингтоном під загрозою. На початку цього року США вийшли з Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності, підписаного в радянську епоху, пославшись на часті порушення з боку Росії (які Білий дім вперше спостерігав у кінці 2000-х і які Кремль постійно заперечував). Термін дії нового договору СНО, що обмежує число стратегічних ядерних боєголовок, які можуть бути використані Росією і США, спливає в 2021 році. У його нинішньому вигляді жодна столиця не надто бажає цей договір поновлювати.
Можливість гонки озброєнь може здаватися віддаленою, але вона ставить тривожні питання про готовність Заходу до конфлікту в Арктиці – і ролі, яку відіграє Велика Британія.
У міру того як Росія й далі мілітаризує Арктику, геостратегічне значення Великої Британії зростає. Води у північно-західного узбережжя Шотландії між Гренландією, Ісландією і Великою Британією утворюють Фареро-Ісландський кордон, який є основною перешкодою між Північним флотом Росії в Арктиці і її стратегічними інтересами в Північній Атлантиці. Під час холодної війни Фареро-Ісландський кордон був, мабуть, найбільш ретельно контрольованою ділянкою океану на планеті, але його міжнародне значення різко впало після розпаду Радянського Союзу. Нинішня поведінка Кремля означає, що важливість цієї частини океану набуває актуальності.
Ендрю ФОКСОЛЛ
The Telegraph UK, Велика Британія
Leave a comment