Останні кілька днів у грузинській столиці пройшла ціла серія антиурядових мітингів. Протестувальники обурені зближенням правлячої партії «Грузинська мрія» з Росією, підтвердженням якого стало рішення запросити російського депутата виступити в грузинському парламенті. «Грузинська мрія» направила проти мітингувальників сили поліції, які намагалися розігнати десятитисячний натовп гумовими кулями і сльозогінним газом.
Цей інцидент не тільки заплямував і без того небездоганну репутацію «Грузинської мрії» – у травні партію підтримав тільки 21 відсоток населення, – а й викрив радикальні цілі головної опозиційної партії «Єдиний національний рух» (ЄНР), яка намагалася штурмувати парламент. (У травні ця партія
набрала всього 15 відсотків голосів.)
Але це протистояння особливо важливе тим, що воно окреслює межі нормалізації відносин із Росією, за які «Грузинська мрія» не в змозі вийти. І для нинішньої, і для майбутньої грузинської влади протести служать уроком: вони показують, що грузинське суспільство, як і раніше, має право накладати вето на будь-які домовленості з Росією.
У 2012 році, коли в результаті виборів «Грузинська мрія» прийшла до влади, партія взялася за відновлення відносин між Грузією і Росією, чиї зв’язки були розірвані після вторгнення Росії до Південної Осетії і Абхазії у 2008 році. Цей крок був мотивований більше економічними, ніж ідеологічними причинами.
До того як Росія в 2006 році ввела щодо Грузії економічне ембарго, вона була основним ринком для грузинського експорту, і відновлення торгівлі
між двома країнами, безумовно, забезпечило б грузинській економіці (що переживала важкі часи) такий необхідний імпульс. Ось чому після виборів 2012 року уряд «Грузинської мрії» з радістю сприйняв рішення Росії послабити режим санкцій щодо Грузії.
Росія, своєю чергою, за останні кілька років стала основним експортним ринком для грузинської продукції, демонструючи значний відрив від усіх інших, особливо це стосується вин і сільськогосподарської продукції.
Популярність Грузії серед російських туристів також стрімко зростає. Наприклад, у 2018 році Грузію відвідали 1,4 мільйона росіян, і на частку туризму припадає майже вісім відсотків грузинського ВВП. Крім того, країна дуже залежить від грошових переказів із Росії, які за своєю величиною займають друге
місце після переказів із Європейського союзу.
З точки зору Росії, економічні відносини незмінно виконували роль початкового імпульсу до повернення Грузії на політичну орбіту Росії… І – було це навмисно чи ні – покращуючи економічні зв’язки з Росією, «Грузинська мрія» справді зблизила Грузію з її колишнім ворогом. Серед іншого, новий уряд не поспішав перешкоджати російським авантюрам у регіоні, в тому числі й в Україні. А також побічно заохочував і політично узаконював проросійські політичні партії в Грузії.
Хоча зміцнення економічних зв’язків із Росією приносить грузинам очевидні вигоди, встановлення більш тісних політичних відносин не припало людям до душі. Ні спільна релігія, ні ворожість до прогресивних цінностей не здатні пом’якшити обурення громадськості з приводу політики примусу, яку Росія
насаджує в Грузії.
То чому «Грузинська мрія» намагалася поліпшити відносини зі своїм сусідом? Можливо, лідери партії вважали, що, дотримуючись більш дружелюбної позиції, вони зможуть добитися від російської сторони поступок у територіальному конфлікті. Однак дива не сталося, і партії доводиться сплачувати за рахунками.
Недавні протести прояснили межі зближення між Грузією і Росією. І разом із тим підвищили ризики у сфері безпеки і економіки, з якими стикається країна. Тепер Кремль розуміє, що його політика м’якої сили (включаючи доступ до російського ринку, міжособистісні контакти і спільне православне християнство) зазнала невдачі.
Якщо історія чогось нас вчить, Москва цілком може відповісти на цей провал примусом. Введена російським президентом Володимиром Путіним заборона на прямі рейси, що здійснюються російськими авіакомпаніями між Грузією і Росією, може стати першим кроком на цьому шляху. І уряд Грузії
дуже скоро може зрозуміти, що, підвищивши економічну залежність країни від Росії, він вчинив вкрай недалекоглядно.
Корнелі КАКАЧІЯ,
Бідзіна ЛЕБАНІДЗЕ
Foreign Policy, США
(Матеріал публікується
зі скороченнями)
Leave a comment