Автор: Дмитро Скаженик
Потрібно припиняти підлаштовуватися. Два мовні простори, які наявні нині в Україні, є не лише прикрим нонсенсом через майже 30 років із часу відновлення державності. Це велика загроза для незалежності.
Адже не можна назвати нормальною ситуацією, коли у східних і південних областях країни російська мова досі домінує. Українці за роки тривалої окупації Росією значною мірою втратили “мовний імунітет”. Тому найпершим завданням нашої держави мало б стати вироблення “імунної стійкості” в певних категорій громадян проти чужинської мови, пише для Gazeta.ua політолог та журналіст-міжнародник Віктор Каспрук.
Україномовний простір має бути відновлений на всій території України
Росія тримається за російську мову в Україні як за один з останніх бастіонів свого впливу на її громадян. Вона намагається в будь-який спосіб законсервувати протиприродну й ганебну мовну ситуацію, що є реалізацією кремлівського багатоходового плану ідеологічного зомбування.
А представники “русского мира” підживлюють у різні способи поширення в Україні імперських мантр на кшталт “это язык, с которым мы выросли” чи “как хочу, так и разговариваю”. Це лише підсилює енергетичне підзаряджання такого російсько-орієнтованого “зомбі”.
На цих добровільно зомбованих не надто впливає й те, що навіть, коли вони знають російську мову краще за автохтонів, а їхні знання так званої російської культури є значно ширшими, ніж знання пересічного “інтелектуала” з Росії, вони для московців однаково назавжди залишаться “хохлами” й “хохлушками”. Яких озвірілі від крові “визволителі” з Півночі убиватимуть із таким же завзяттям, як і україномовних.
Мова є фундаментом існування нації та держави. На жаль, цю тему не любить зачіпати як чинна влада, так і конформісти. На відміну від них Путін і попередні очільники окупантів добре усвідомлювали роль і вагу мови як ідентифікатора, основи менталітету й культури (зокрема й політичної), цементу для існування держави.
Тому й за 337 років російської та радянської колонізації було видано понад 100 актів заборони української мови. А Путін ледве не в кожній претензії до України вставляє вимогу про надання особливого статусу “русскому языку”.
Держава має робити все, щоб україномовний простір був відновлений на всій її території. А це має означати, що не тільки держслужбовці мають послуговуватися українською мовою під час виконання обов’язків. Це має відбуватися в усіх публічних закладах.
У всіх “принципово російськомовних” присутнє якщо не приховане презирство, то принаймні відчуття вторинності й непотрібності української мови як єдиної державної. Це простежується навіть у людей, яких можна вважати обізнаними інтелектуально й світоглядно.
Мова для українця – це персональна ділянка загального кордону самоідентифікації нації
“Російськомовні” принципово не хочуть зрозуміти цінність і необхідність власної мови для нації. Допоки в державі паралельно є діаметрально різні культурні традиції, доти будуть і потенційні джерела дестабілізації.
Потрібно враховувати, що російська мова має велику підтримку з Росії саме як чинник дестабілізації. Доки Україна залишатиметься “двомовною”, доти він буде. Але якщо Україна стане одномовною – російською, то цей чинник зникне разом із державою.
Образно кажучи, сьогодні мова для кожного свідомого українця – це його персональна ділянка загального кордону самоідентифікації нації, яку він особисто має захищати.
Проте поки що це усвідомлюють не всі українці. Краще розуміння причин, які спонукають російськомовних так вперто триматися за чужу мову, пояснює проведене імпровізоване бліц соціологічне опитування з трьох питань поміж семи киян-респондентів (a, b, c, d, e, f, g), котрі поки що ще не визначились остаточно з переходом на українську мову, хоча й добре її знають. Воно дало такі результати.
1. Яка основна причина вашого спілкування російською мовою?
a) Немає оточення, яке б сприяло спілкуванню.
b) Брак у Києві масової українськомовної культури. У Львові, Івано-Франківську, Чернівцях вона є. А в Києві її ще потрібно сформувати.
c) У більшості випадків у побуті спілкуюся російською, тому що російською до мене звертаються співрозмовники й персонал закладів (зокрема й державних) тощо.
d) Бо я виріс у російськомовному середовищі.
e) Соромилася, бо в дитинстві зіткнулася з насмішками щодо української. Та й в дорослому віці було добре видно ставлення до української, як до мови другого сорту, нікому не потрібної, сільської та ледве не “нацистської”. Тобто, якщо ти розмовляєш українською, з тобою точно щось не так.
f) Так уже склалося, що для мене російська мова звичніша й легше висловлювати нею думки.
g) Російська – це мова, що насаджувалась роками, ми вчилися й звикли нею думати й спілкуватися.
2. Що стримує вас від переходу на спілкування українською мовою?
a) Нічого не стримує, коли є можливість, спілкуюсь українською.
b) Бракує мотивації та й україномовного оточення. А часто не хочеться відрізнятися від загальної маси містян.
c) Брак досвіду. Та й нема з ким.
d) Перфекціонізм. Я краще розмовляю англійською, ніж українською. Якщо розмовлятиму українською мовою, буде багато росіянізмів.
e) Стримували лінощі. Думка: а чому я, нехай краще хтось інший, а я потім колись підтягнуся. Щоправда, не знаю, коли. А також небажання відчувати дискомфорт, який спричиняють будь-які зміни.
f) Російськомовне оточення. Мало поки що в Києві української мови. Намагаюся заохочувати й підтримувати бесіди українською.
g) Нічого не заважає – вільно володію російською, українською, трохи польською та англійською. Але для мене незвично спілкуватися українською.
3. За якої умови ви б перейшли на спілкування українською мовою?
a) Перехід можливий, якби до мене зверталися частіше українською й на підприємствах вимагали спілкування українською.
b) Якщо разом зі мною перейшли б на українську мову більшість киян. Важко бути Дон Кіхотом у російськомовному середовищі.
c) Наявність україномовного середовища.
d) За жодної.
e) Мене “переконала” добра знайома, коли почала вигадувати, що тут у нас можна побудувати місце для розвитку російської культури. Це було ще на початку війни. Тоді такі ідеї впродовж короткого часу були поширені, потім минулося. Це мене так налякало відвернуло, що лінощі й думки про “хай краще хтось інший, а я потім” зникли за лічені години. Поступово переходжу на українську в усіх сферах свого життя. Уже перейшла відсотків на 80.
f) Якщо потрапляю в товариство, де більшість людей розмовляє українською, то за короткий час переходжу винятково на українську мову.
g) Якщо мій співрозмовник наполягає на українській мові.
Опитані респонденти чесно відповіли на всі запитання. Це аналіз того, що відбувається в мовному середовищі української столиці.
Висновок очевидний: пори те, що за мову тепер не переслідують і не карають, як це було минулого століття, у Києві ще не сформувалося повноцінне українське мовне середовище, котре б могло протистояти російськомовній експансії.
Без україномовного Києва україномовна Україна неможлива
Варто наголосити, що свідомість визначається, формується й закладається мовою. Оскільки мова (культурно-світоглядне середовище) формує свідомість. Якщо ваша свідомість московська, ви говорите російською. Якщо українська, ви говорите українською. З огляду на це можна вивести формулу: “Без україномовного Києва україномовна Україна неможлива”.
Вихід тут лише один: припинити підлаштовуватися під тих, хто нібито погано розуміє українську. І принципово переходити на українську мову у спілкуванні з усіма. Формуючи в такий спосіб своє персональне мовне середовище. Розмовляти українською скрізь: у колі друзів, знайомих і родичів, у владних інституціях, транспорті, у супермаркетах і магазинах, у галузі обслуговування, на роботі чи навчанні.
Мова – це найкращий і найнадійніший визначник свідомості. Саме тому мова в усьому світі однозначно подається як визначник етнічної та національної приналежності. Перефразувавши відомий вислів, можна сказати: “скажи мені, якою мовою ти говориш, і я скажу тобі, хто ти”.
Головна ознака асиміляції – зміна мови спілкування. Хто розмовляє російською мовою, починає асимілюватися в інше культурно-світоглядне середовище. Саме так російська мова запускає в українцях процеси змін і формування російського світоглядного сприйняття світу. Самоідентифікація кожного є основою загальної самоідентифікації нації. Надважливо нарешті остаточно визначитися, до якого світу ви належите.
У Путіна розраховують, що якщо велика частина населення України говоритиме російською мовою, то є шанс, що її таки колись зроблять другою офіційною чи державною мовою. Для Кремля це стане підставою вважати нас частиною Росії, що зможе підштовхнути до активних воєнних дій.
Питання деросіянізації України – це проблема, яка вже давно вийшла за рамки суто культурологічного питання. Це питання безпеки держави.
Leave a comment