Тетяна Трощинська
Фемінітиви. Воно знову несеться. Я з цим працюю як експертка з гендерно-чутливої комунікації і редакторка який рік, але аргументація противників/ць залишається сталою.
Про це у своєму блозі пише медіаторка та фахівчиня з переговорних навичок за Гарвардською методикою Тетяна Трощинська, інформує UAINFO.org.
Аргумент “членкиня”.
Просто з пубертатним завзяттям це слово ліплять під усіма дописами про фемінітиви так, ніби це вже взагалі за межею добра і зла.
Але членкиня – це як княгиня. А член – ні. Це я вам як членкиня правління Громадського радіо кажу.
Нічого страшного у цьому слові немає. Етимологічно – це одна із складових частин якого-небудь цілого або особа, яка входить до складу певної групи людей.
Але я все розумію: багато людей справді застрягли у жартах на рівні шостого класу, коли від слова “член”, вимовленого вголос, аж мурашки по шкірі. Буває.
Аргумент “не називайте мене професоркою, я все життя поклала на те, щоб бути професором”.
Це справжній біль, травма, і слова однієї моєї ефірної гості. І я даю їй право так вважати, бо я вірю у “скляну стелю” і в покладене життя на те, щоб у чоловічо-геронтологічному світі системи академії наук стати професором, хоча за фактом вона є професоркою.
Але біль і в тому, що травматична боротьба за професорське місце застує очі і можливість усвідомити, що саме форма “професорка” і дає видимість жінки: і її боротьби, і її досягнень.
Аргумент “стіл-столиха”.
Це ще тупіше за членкиню. Знаходяться обмежені люди, які проводять такі аналогії і вважають, що це смішно. Нагадую: істот і неістот вивчають у 2 класі.
Фемінітиви стосуються лише істот: “молодий вовк – молода вовчиця”.
Аргумент “Ні, я за фемінітиви. Але є одне але. От прибиральниця добре, а біологиня – дико”.
Ну звісно ж. Жінка з ганчіркою – це природно, а з комп’ютером – дико. Коханка дуже природно звучить, а фотографиня жах як.
Українська мова дуже надається до фемінітивів, вони природні історично. “Вчителько моя, зоре світова”, – як казав класик. Ну або “мікрорайону нашого жителько”.
Аргумент “Та що ж це таке! Не було такого ніколи!”
Я була кореспонденткою, редакторкою ще коли це не було трендом і правописом. Мене так називали прямо ротом в ефіру. Попри те, що у жодних класифікаторах такого не писали.
В українській мові щонайменше 13 продуктивних суфіксів, які допомагають творити фемінітиви.
Видатний мовознавець Олександр Пономарів, писав, що вживання чоловічого роду на позначення жінки суперечить морфолого-синтаксичним нормам української мови.
Авторка моногорафії про фемінітиви Марія Брус пише, що фемінітиви були зафіксовані уже в першому друкованому словнику – “Лексисі” Лаврентія Зизанія (1596 рік).
У XVI-XVII століттях, після того, як жінки отримали можливість володіти майном та осідлістю, успадкованими або отриманими в подарунок від батьків чи чоловіків, з’явились численні назви жінок за майновими, посадовими та діяльнісними ознаками: дідичка, посесорка, екзекуторка (це не те, що ви подумали), кредиторка, дорадниця тощо.
Єдина радість, що нікого не дивує чарівниця, наставниця, богородиця, жриця, володарка, богиня, заступниця і правителька.
Отак і сприймайте нас.
Leave a comment