Система не працює. Як в Україні тестують на COVID-19 і як могло би бути

Дивлюсь оце у стелю, і нічого кращого не думається, як про систему тестування. Уже годину не можу придумати хоч один аргумент на її захист. Вона побудована спеціально, щоби тестів робили мало, а зробити їх вам було максимально тяжко. І всі ж напружуються, стараються — а воно не робе

Коли в мене з’явилися симптоми, я зразу пішов до приватної лабораторії та за гроші зробив тест. До речі, це був антигенний тест, і не знаю, чи потрапить результат у статистику. Донедавна вони не рахувалися, а отже мінімум іще кілька сотень випадків щодня статистика не помітила. Чому — незрозуміло, бо це доведено ефективний метод діагностики, і результат є одразу. Але зараз не про це.

Альтернатива приватній лабораторії — їхати в абмулаторію сімейного лікаря та здавати ПЛР. Моя амбулаторія зараз далеко від мене, бо я змінив район, але не міняв лікаря. Проте навіть коли мешкав, де раніше, до лікаря треба було прогулятися Борщагівкою хвилин 30 або їхати громадським транспортом.

У мене є машина, але зараз думаю про систему для тих, хто їздить громадським транспортом. Якби я обрав лікаря в новому районі, то все одно до мого тесту потрібно іти хвилин 25 пішки або їхати транспортом.

Можна, звичайно, і пройтися. У нашій країні ще з совка є міцні традиції побутового героїзму. Але я намагаюся себе переконувати, що ми (все-таки) (ну типу, ну правда ж?) — країна європейська.

Читайте також: Боротьба з COVID-19 по-українськи. Чому ми набагато ближчі до Мексики й Росії, ніж до Канади та Кореї

У моєму випадку ще була субота. Тому можна було дзвонити на номер невідкладної допомоги в амбулаторії або на гарячу лінію та «викликати на себе» мобільну бригаду.

Я здорова молода людина з температурою 37,5. Уявити ситуацію, що я сидітиму вдома й викликатиму в підїзд групу людей у спецхімзахисті, я не можу. Хіба що з мене вилізе який-небудь Чужий.

Але уявімо, що бригада приїхала, зішкребла зразок і поїхала з ним кудись, звідки за N днів має прийти результат. Скільки дорівнює число N зараз у Києві — не знаю, розкажіть.

Уявімо, що сиджу далі, чекаю на результат. Тим часом мої дитина та дружина мають високі шанси також отримати симптоми наступними днями. Поїдемо до амбулаторії на тролейбусі? Не знаю, як вам, а мені шкода і дружину, і тих, хто у тролейбусі.

Нещасної, впрілої у тому ЗІЗі мобільної бригади теж шкода. До того ж, моя освіта з менеджменту змушує рвати на собі волосся від того, наскільки це неефективно — раз за разом викликати бригади людям, які ходять своїми двома.

Тому тестів ніхто більше не робитиме. Все одно будемо на самоізоляції. У сухому залишку, хай там як, будемо мати один виявлений випадок на сім’ю (і то не факт, що буде у статистиці). Причому це свято невиявлення ще й коштувало 720 гривень.

Читайте також: Боротьба із коронавірусом: ось чому в Південної Кореї виходить, а в України — ні

А тепер я заплющую очі й думаю, як могло би бути.

Приєднати приватні лабораторії до мережі тестування. Робиш тест — уряд відшкодовує лабораторії вартість. Мережа лабораторних пунктів у містах велика, це вже наблизить тест до людей. Вартість не буде більшою, а як і буде — воно того варте. Про це уже стільки говорили, що я тут зупинюся.

А можна ще зробити як у, прости господи, Європі. І розгорнути пункти тестування там, де мешкають люди. Пункт тестування за рогом — це стратегія більшості країн. Відкрили віконечко, зішкребли, до побачення.

В Україні такі пункти можна було би зробити, напри

клад, в аптеках. Там можуть працювати інтерни, студенти медсетринських вишів і просто люди, яких можна навчити зішкребти вам трохи з горла. А мобільні бригади нехай будуть лише для тих, хто не може дійти до найближчої аптеки.

Якщо говорити про мій район, то сімейний лікар — це 25 хвилин / громадський транспорт, приватна лабораторія — п’ять хвилин пішки, найближча аптека — дві хвилини пішки. Встав, одяг куртку, пішов, прийшов. Які є непереборні причини не робити так — я не знаю. Скажіть мені ви.

А якщо навіть і скажете — все одно їх не прийму. Тому що попереду — кампанія масової вакцинації. Від початку пандемії, за дев’ять місяців ми зробили трохи більше п’яти мільйонів тестів. У задачі питають, скільки років із такою системою ми вакцинуватимемо бодай групи ризику.

Павло КОВТОНЮК

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Previous post Вода в окупований Крим: як Кремль може тиснути на Зеленського
Next post Сражение двух философий: реализация этого проекта может изменить многое на Донбассе