Є такі країни другого світу, які намагаються мати вигляд країн першого світу в очах країн третього світу
Оце ми в нашій боротьбі з коронавірусом.
Наша поведінка (слово “стратегія” в речення якось не лізе) набагато ближча до того, що роблять “братські” Філіпіни, Мексика, Іран, Індія, Туреччина, Бразилія та, мої дорогі націонал-епідемічні друзі, Росія, ніж до того, що робить, наприклад, Канада, Німеччина, Португалія, Корея або Гонконг.
У цих країн, що надовго застрягли між третім і першим світами, є одна важлива риса. Це – непрості, сповнені драматизму стосунки з наукою та фактами.
У першого світу із цим простіше – вони власне якісну науку продукують і використовують на практиці. У третього світу теж просто – там узагалі нічого немає, крім науки із країн першого світу.
Інша річ – коло багатих ресурсами, кволих волею, але вічно багатонадійних своєю імітацією реформ країн. З одного боку, продукувати свою якісну науку в них не виходить (а ту, яку виходить, вони не вважають за науку – про це пізніше). Але, з іншого боку, їм якось ніяково слухати чужий розум – зрештою, ти ж не якийсь там третій світ.
Читайте також: Карго-культ замість стратегії: заривати гроші в асфальт навчилися, а готувати країну до пандемії – ні
У результаті виходить, що наука в цих країнах – і своя, і та, що з першого світу – не для того, щоби боротися з пандемією. Із пандемією бореться інтуїція. А в науки є інші завдання. Їх три.
Перше – науково обґрунтувати те, що каже інтуїція. Назвемо це – наукова інтуїція. Коли ти щось інтуїтивно спробував, вийшла якась фігня – і треба, щоб наука обґрунтувала, що насправді все так і було задумано.
Ось, наприклад, в одній із країн увели карантин вихідного дня. Він “дав певні результати”, бо тепер країна має на 6 тисяч випадків менше, ніж прогнозували. Прогнозували, правда, уже після карантину вихідного дня, бо до того ніхто ні про яке прогнозування нічого не знав.
Друге завдання науки – постачання різних вундерваффе. Бо нащо потрібна наука, як не для пошуку однієї пігулки, якої буде достатньо, щоби перемогти пандемію. В одній із країн спершу сподівалися на пігулку гідроксихлорохіну й навіть вносили її у протоколи. Потім перший світ сказав, що вона не працює, і було дуже шкода. Тоді вся надія була на ремдесивір. Його вже й закупили. Але перший світ знов узяв його й забракував! Хоч свиням тепер виливай.
Потім була унікально-оригінальна вакцина. Гарно гайпонули й навіть створили враження всій Центральній Азії, що те, що сиплеться із совєцької наукової школи – це не пісок, а порох. На Захід, правда, ефекту не справили. Захват у світової науки від “оригінальної вакцини” був приблизно такий же, як в італійця, якого ви привезли у Вилкове та сказали, що це “українська Венеція”.
Читайте також: Карантин вихідного дня – як маска на підборідді: жодної користі, лише шкода
Зате таку науку слухати цікаво. А от коли нудять про “боротьбу в довгу”, розгортання системи тестування й відстеження контактів, динамічні індикатори або локдаун на випередження – це якась не наука, а контрреволюція проти вітчизняного виробника.
Третя роль науки – постачати всілякі кльові цифри, з яких завжди можна вибрати такі, де ми всіх перемагаємо. Ось ви знали, наприклад, що одна із країн – 29-та в Європі за смертністю від COVID на мільйон населення? То знайте.
І то нічого, що на першому місці за цим показником – Сан-Марино (це теж така країна в Європі, коли що), на другому – Словенія, на третьому – Болгарія. Кажете, не чули, що там узагалі є пандемія? Але головне, що там маленьке населення, і на нього дуже зручно ділити всякі показники.
А от казати, що країна за загальним показником смертності – восьма, а вище – лише більші за неї країни Європи, і що реально в цій країні горить так само, як в усіх великих європейських країнах – це вже сумнівний факт. Озвучувати його – це вже критика. А критика в завдання науки не входить.
Хороша вітчизняна наука повинна мімікрувати під перший світ, а не по-справжньому говорити, як він. Бо так ви ставите свою країну в незручне становище в очах третього світу. Якось недобре.
Leave a comment