Читаючи праці теоретиків російсько-української війни (наших розумних і небезпечних ворогів), я бачу там постійно один і той самий наратив, який Тимоті Снайдер у книзі “Шлях до несвободи” називає “політика вічності” (а простою мовою – фашизм)
Основна ідея цього наративу – бездуховність Заходу, який проміняв Велику Мрію на матеріальний добробут. І тепер на Заході є добробут, а Велика Мрія про справедливий соціальний устрій і науково-технічний прорив занепала, і разом із цією мрією занепав Радянський Союз.
Підґрунтям Великої Мрії є, з одного боку, всі соціальні утопісти від Кампанелли до Маркса, а з іншого – пророки космічних проривів Іван Єфремов та А. Н. і Б. Н. Стругацькі (які були крайніми антифашистами, але фашисти вміють використовувати ідеї своїх опонентів, адже “фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами”, цю популярну фразу помилково приписали Черчиллеві). За словами ідеологів “політики вічності”, грубо кажучи, радянські хлопці замріяно дивилися в зоряне небо, а в цей час американські хлопці думали про банківський рахунок – і саме тому радянський підхід духовніший і моральнішй. (Правда, залишається незрозумілим, як тоді американці реалізували космічну програму; але то таке, у фашистів часто кінці з кінцями не сходяться.)
Читайте також: Ідея, що наповнює російські гармати
Своїм ривком у збільшенні добробуту бездуховна Америка збила з пантелику радянських людей, закрутила їм голови, і вони втратили Велику Мрію. І тепер у людства є всякі матеріальні блага й віртуальний світ, але немає Великої Мрії. Замість шляху до зірок передовий край людства купився на курячі ніжки та картоплю фрі, і тепер ми копирсатимемося в земному багні, замість залишати сліди першопрохідців на стежках далеких планет.
Чому цей наратив є наскрізь фашистським? Тому що він відкидає ідею індивідуума, з його власними прагненнями, мріями та здобутками. Замість цього є Велика Ідея, яку людям розповіли ті, хто краще знає, що саме людям треба й куди суспільство має йти. Є великі люди, які придумали Велику Мрію, і тепер всі стрункими лаами із піснями й гаслами мусять іти втілювати цю мрію (а хто не хоче – примусимо). Якщо маєте власні мрії та прагнення, забудьте цю дрібноту, це вплив бездуховного Заходу, який давно намагається розбестити людство, позбавивши його Великих Мрій.
Одна з речей, яких нинішнім російським фашистам особливо шкода – це військово-космічна гонка, яка давала ідеалістам Велику Мрію про опанування космосу (а генералам нові звання й ордени).
І тут з’являється Ілон Маск із його неймовірними космічними проєктами.
І великій мрії фашистів про мобілізацію всіх сил суспільства задля космічної мети настає кінець. Тому що Маскові вдається – без шарашок і гулагівського рабства, без принесення в жертву добробуту мільйонів, без військової гонки й без тоталітарної пропаганди, без мудрого керівництва Політбюро чи то Рейхсканцелярії.
Ось чому Ілон Маск є найбільшим антифашистом.
Читайте також: Різниця є, і саме вона становить сенс існування України й українців – В’ятрович
Насамкінець – вірш Юрія Нестеренка.
Ах, какая была держава!
Ах, какие в ней люди были!
Как торжественно-величаво
Звуки гимна над миром плыли!
Ах, как были открыты лица,
Как наполнены светом взгляды!
Как красива была столица!
Как величественны парады!
Проходя триумфальным маршем,
Безупречно красивым строем,
Молодежь присягала старшим,
Закаленным в боях героям –
Не деляги и прохиндеи
Попадали у нас в кумиры…
Ибо в людях жила – идея!
Жажда быть в авангарде мира!
Что же было такого злого
В том, что мы понимали твердо,
Что “товарищ” – не просто слово,
И звучит это слово гордо?
В том, что были одним народом,
Крепко спаянным общей верой,
Что достоинства – не доходом,
А иной измеряли мерой?
В том, что пошлости на потребу
Не топили в грязи искусство?
Что мальчишек манило небо?
Что у девушек были чувства?
Ах, насколько все нынче гаже,
Хуже, ниже и даже реже:
Пусть мелодия гимна – та же,
Но порыв и идея – где же?
И всего нестерпимей горе
В невозможности примирений
Не с утратою территорий,
Но с потерею поколений!
Как ни пыжатся эти рожи,
Разве место при них надежде?
Ах, как все это непохоже
На страну, что мы знали прежде!
Что была молода, крылата,
Силы множила год за годом,
Где народ уважал солдата
И гордился солдат народом.
Ту, где светлыми были дали,
Ту, где были чисты просторы…
А какое кино снимали
Наши лучшие режиссеры!
А какие звенели песни!
Как от них расправлялись плечи!
Как под них мы шагали вместе
Ранним утром заре навстречу!
Эти песни – о главном в жизни:
О свободе, мечте, полете,
О любви к дорогой отчизне,
О труде, что всегда в почете,
И о девушках, что цветами
Расцветают под солнцем мая,
И о ждущей нас дома маме,
И о с детства знакомом крае,
И о чести, и об отваге,
И о верном, надежном друге…
И алели над нами флаги
С черной свастикой в белом круге.
Leave a comment