Якщо відштовхуватися від ортодоксальної християнської теології, Церква є уособленням повноти Істини – незалежно від того, як цю Істину розуміють на даному етапі історичного розвитку. Саме це є онтологічною причиною, з якої не може бути спільного знаменника між ортодоксальним християнством й іншими релігіями. Мусульмани та християни, наприклад, ніколи не зможуть сісти за один стіл і домовитися про спільне розуміння бога, яке б улаштовувало всіх. Чому? Бо будь-який компроміс у цій парадигмі був би лише втратою, а не надбанням
Про це для “Радіо Свобода” пише Станіслав Асєєв.
Найбільша загроза сучасної Росії
Дійсно, якщо хтось вважає, що він вже володіє повнотою істини, навіщо ж тоді шукати спільну мову з тим, хто вочевидь “помиляється”? Релігійна парадигма принципово тотальна, не релятивна, а діалог у її межах можливий тільки на периферії питань (те, що в політиці зветься модальностями) – але аж ніяк не за своєю суттю.
До чого ж тут тоталітаризм? Річ у тім, що будь-яка тоталітарна система – це те ж саме Царство Боже, тільки без бога, так би мовити – рай на землі. І саме в цьому – її найбільша загроза, адже стріляють у кінцевому випадку не гармати, і не конвоїри відводять людей “на підвал”. Перед цим вони мають повірити у щось, що давало можливість без жодного докору сумління викачувати кров у дітей у нацистських концтаборах. Без жодних ліричних міркувань зігріватися вже змерзлими трупами у ГУЛАГу. Врешті-решт – катувати оголених батька із сином на одному столі в підвалі вже сучасного концтабору – в “Ізоляції”. Все це – заради “істини”, і кожна тоталітарна держава мислить себе її носієм.
Прихильниця російської комуністичної партії несе ікону радянського диктатора Йосипа Сталіна під час демонстрації з нагоди Дня праці в Москві, 1 травня 2012 року
Читайте також: Слово “мир” в окупації може йти тільки в сукупності із “трудом” і “маєм” – Асєєв
Різниця із теологію лише в тому, що тепер ця істина є секулярною, тобто концентрується поза релігією – у політиці, навіть якщо релігія продовжує існувати в тоталітарній державі. Так було з італійським фашизмом, так було з німецьким нацизмом, так є в сучасній атеїстичній Північній Кореї – і, звісно, такою є й сучасна Росія зі створеними на Сході України її сателітами – так званими “Л/ДНР”.
“Царство Боже” від Москви до Камчатки
Безперечно, порівнювати сучасну Росію з її моделлю “русского мира” із колишнім тоталітарним СРСР було б у певних аспектах некоректним. Але принциповим залишається одне: як радянські комуністи, що будували “Царство Боже” від Москви до Камчатки, так і сучасні будівельники “русского мира” сходяться в одному – безальтернативності власної моделі реальності. Моделі, в якій Захід із його плюралізмом думок і мультикультурністю – тільки ворог, “втрата від істини”, а отже – не суб’єкт діалогу, бо totality означає лише монолог. Чи не тому тоталітарна – у сенсі “приналежності до істини” (хай тепер – політичної) – система перш за все прибирає на своєму шляху вільні ЗМІ?
Дійсно, якщо концепція правди, реальності вже сформована – інша точка зору тільки “зашкодить”, “”зіб’є” людину. У суспільному – як, власне, і релігійному – раю не може бути незадоволених чи незгодних із чимось. Для таких теологія має концепцію пекла, а тоталітарна система сепарує таких людей до ГУЛАГу та концтаборів.
Щоправда, й у тоталітарній державі є певне розуміння свободи, яка також є тотальною. Її можна уявити собі у вигляді порожгньої кімнати, де можна абсолютно все без жодних наслідків і спостерігачів. Для тоталітарного державного розуму він є найвищим уособленням істини, отже – судити нема кому.
Щобільше – будь-яка спроба осудження вже була б хибною і сама заслуговує на осудження. Саме в таку парадигму вкладаються і ГУЛАГ, і нацистські концтабори, й “Ізоляція” – одна з найжорстокіших таємних тюрем так званої “ДНР,” горезвісна в Україні через систему катувань полонених.
На мітингу комуністів до 102 річниці жовтневого заколоту в Росії. Окупований Севастополь, 7 листопада 2019 року
“Русский мир” є релігійним
Цікаво, що сучасний російський тоталітаризм (в означеному вище сенсі) вийшов із релігійних засад. Концепція “русского мира”, особливої духовності, носієм якої нібито є Росія, месіанство російського народу, а отже – і священність російської історії вийшли із максими “Москва – третий Рим”, яка йде корінням ще у 16 сторіччя. Саме з цього періоду Росія починає мислити себе як єдиного носія істини серед інших імперій, бо “перші два впали, третій (Рим) стоїть, а четвертому не бути”.
Читайте також: Почавши війну проти України, Кремль подарував кожному росіянинові саме те, чого той хтів – Казарін
Зі створенням же атеїстичного СРСР ця концепція повністю переформатується з релігії в політику. Тепер тільки комунізм – до якого світ веде саме Росія – оголошується абсолютною істиною, яка має накрити собою весь світ. Капіталістичні ж моделі реальності є варіантом політичної єресі, яка має знищуватись як поза державою, так і всередині неї через ГУЛАГ.
Могили вбитих учасників воркутинських заворушень 1953 року
Без права на помилку
І ще одна цікава паралель релігійної тотальності та її трансформації в політичну. Якщо подивитися на юдейську традицію, Бог через євреїв нищить цілі народи, перш ніж ті самі євреї досягають землі обітованої. Святі божі знищують язичників і навіть дітей, що посміли з них насміятися (приклад зі старозавітним Єлисеєм). Все це – легітимно в рамках концепції абсолютної істини, яка не може помилятися та якою є Бог.
Що ж заважає сучасним політичним “святим” нехтувати правами людини, міжнародними нормами й упевнено йти до своєї мети? Якщо в Росії переконані, що саме їхня країна наділена особливою історичною місією – тоді що порівняно з цим вбивства незгодних по всій Європі, отруєння політичних опонентів і створення сучасних концтаборів на кшталт “Ізоляції”? Тотальність не може надбати – вона здатна тільки втрачати, тому замкнена на себе саму. У цьому сенсі цікаві відносно нещодавні слова Володимира Путіна щодо можливого ядерного удару Росії у відповідь: “Мы как мученики попадем в рай, а они – просто сдохнут”. Приклад політичної релігійності, яка сприймає тільки “так” або “ні”.
Безперечно, сучасні росіяни здатні вести перемовини із Заходом щодо бізнесу, ядерної зброї, локальних конфліктів на Близькому Сході та з інших питань. Але все це – тільки модальність, якою для Росії є й “українське питання”. За часів СРСР Захід це розумів. Сучасна ж Росія вимірюється ним довжиною “Північного потоку”. Та яким би привабливим не був колір російського газу, стратегічно важливо пам’ятати, що червоний колір ніколи не сходив із кремлівських веж.
Leave a comment