Сталося так, що практично одночасно були опубліковані інтерв’ю нового командувача ВМСУ контрадмірала Олексія Неїжпапи на сайті “Радіо Свобода” та стаття експерта з військових питань Сергія Зятьєва “Спочатку “москітний флот”, а потім корвети і фрегати” в газеті “День”
Інформаційна нагода для обох публікацій була одна – День Військово-морських сил України, який відзначають 5 липня, і тотальність їхня була однією. А от важливі нюанси, і не лише нюанси, у Неїжпапи та Зятьєва й залучених ним експертів були різними. Тож варто спробувати розібратися в деяких із них.
Але спершу – про спільне та беззаперечне.
Не викликає сумніву необхідність відновлення, модернізації та розгортання ВМСУ на основі поки що так званого “москітного флоту”, тобто бойових катерів, артилерійських і ракетних. Так само не викликає сумніву потреба в якомога швидшій добудові на Миколаївській корабельні закладеного ще 2011 року корвету “Володимир Великий”. І так само недоцільність збереження у складі флоту, ба більше – можливо, і збереження як такого крейсера “Україна”.
Останній, задуманий керівництвом флоту СРСР як “убивця авіаносців”, міг би бути на початку 2000-х добудований у ролі “вбивці крейсерів і фрегатів”, і його введення у стрій (разом із модернізацією групи фрегатів і корветів) тоді могло би створити на Чорному морі паритет сил. Це мені в Севастополі та Донузлаві тоді говорили офіцери ВМСУ. Але не сталося. Може, і краще, що так – бо якби й добудували крейсер, то 2014 року він радше за все дістався б росіянам…
Утім і відразу краще було би спробувати його продати Індії чи Китаєві. Бо паритету сил можна було досягнути шляхом розгортання протикорабельних ракетних батарей наземного базування в поєднанні з модернізацією фрегатів і корветів плюс побудовою ракетних катерів нормальної морехідності. Що ж, Леонід Кучма майже пророче обмовився, назвавши цей крейсер на церемонії підняття прапору “Авророю”. А як корабель назвеш, так він і попливе (або зовсім не попливе)…
Читайте також: “Доведеться відповідати на виклики”: ВМСУ готуються до повномасштабної збройної конфронтації
В інтерв’ю контрадмірала Неїжпапи потішила вістка, що завершується будівництво артилерійських катерів “Гюрза-М” – їх буде у складі ВМСУ лише вісім, а не 18, як планували. Це катери, первинно запроектовані для великих річок, а не для моря, вони витримують морські хвилі не більше двох-трьох балів. І за швидкістю й дальністю пострілу 30-мм автоматичної гармати вони нездатні протистояти російським кораблям навіть радянської побудови. Чому ж їх будували всі ці роки та чому гальмувалася побудова катерів інших типів, які відповідали б умовам Чорного моря? Відповідь проста: згадайте, кому тоді належала “Кузня на Рибальському”, звідки вони “родом”…
Натомість контрадмірал високо оцінив катери типу Mark VI, які Україна має отримати зі США (16 одиниць). Він зазначив: “Катери Mark VI – це універсальна платформа, на ній можна встановити зброю та обладнання за кількома напрямками, починаючи від функції патрулювання й закінчуючи висадкою диверсійних сил біля ворожого берега, обладнання для пошуку та знищення мін, ракетні комплекси малої дальності для знищення противника. Mark VI легкий для переміщенням суходолом, ідеальний для наших дій на Азовському морі”.
Що ж, це добре. Добре й те, що Україна вже має два американські катери типу “Іsland”, а щодо отримання ще чотирьох ведуться перемовини. Адже за морехідними властивостями американські катери значно кращі за “Гюрзу”, вони належать до так званих ocean going, тобто їх можна використовувати в межах та за межами Чорного моря. За розмірами “Айленд” у півтора раза більший за українську “Гюрзу-М”, має втричі більший екіпаж, значно кращу систему навігації та може вести ефективний вогонь при хвилях у три-чотири бали – коли “Гюрзам-М” слід тікати в порти. А щодо озброєння, то можливе встановлення на них різних бойових модулів.
Але от проблема. В Україні було заплановано збудувати найближчими роками три швидкохідні ракетні катери проекту “Лань”, які за морехідністю зіставні з “Іsland”. У “москітному флоті”, за словами попереднього командувача ВМСУ Ігоря Воронченка, “основою бойового потенціалу повинен стати ракетний катер типу “Лань”, який буде чинником стримування агресора в Чорному морі”. Цей катер за морехідними даними теж належить до категорії ocean going; і це не теоретичні розрахунки: у Миколаєві цей проект був адаптований на замовлення В’єтнаму як артилерійський катер. В’єтнам побудував уже чотири таких катери (швидкість – 32 вузли, дальність плавання – 2500 миль, автономність – 30 діб, озброєння – дві гармати і важкий кулемет).
Читайте також: Це вже навіть не глухий кут: Портников пояснив, що Зеленському робити з війною на Донбасі
Серед завдань таких катерів – знищення десантних кораблів і корветів противника (нагадаймо, що головний потенційний противник В’єтнаму – Китай) і забезпечення операцій основних сил флоту. Щодо ефективності ракетних катерів типу “Лань” згадаймо оцінку капітана 1-го рангу Рижука зі статті Сергія Зятьєва: “Розміщення на вісьмох корветах 64 протикорабельних ракет коштуватиме 3,3 мільярди доларів. Якщо ж їх розмістити на 16 ракетних катерах, то це обійдеться в 500 мільйонів”. Натомість в інтерв’ю контрадмірала Неїжпапи читаємо про корвети, і бачимо не надто позитивне ставлення до катерів, бо, мовляв, на них не можна ставити засоби прикриття з повітря, вони надто малі… Але чи не довго чекатимемо на побудову бодай двох-трьох корветів, коли навіть перший із них буде спущений на воду у 2023 році? За ці три роки можна було б побудувати кілька ракетних катерів…
І про фрегати. Україна має лише один фрегат – “Гетьман Сагайдачний”, три інші за Кучми та Ющенка безпідставно порізали на металобрухт, хоча, за оцінками експертів, вони мали потенціал для модернізації. А наприкінці 2008 року начебто планувалт передачу ВМСУ трьох виведених із складу US Navy фрегатів типу “Oliver H. Perry” (із нових членів НАТО два таких кораблі одержала Польща), але ці проекти так і залишилися на папері. Сьогодні ж контрадмірал Неїжпапа категорично проти отримання таких фрегатів – мовляв, вони застарілі, призначені для океану, ба навіть надто великі. А що, Україна найближчими десятиліття не збирається посилати свої кораблі в зони захисту національних інтересів (скажімо, для боротьби з піратами чи для інших місій)? Польща чогось не збирається відмовлятися від своїх застарілих фрегатів, навпаки, за американської допомоги їх модернізує…
Так, утримання відносно великих кораблів вимагає серйозних коштів. Але слід розуміти: відмова від присутності ВМСУ в океанах – це практично назавжди (лише “Гетьман Сагайдачний” цього завдання не вирішить, та й не дуже “океанський” цей корабель). Корвети ж здатні сходити в Середземне чи Червоне море, але не патрулювати біля Африканського рогу чи у Гвінейській затоці. Чи Україна відмовляється бути нарівні з Польщею (яка, до речі, має п’ять підводних човнів, а єдиний український човен “Запоріжжя” так і не вийшов у море, врешті-решт залишившись як “приз” російським окупантам)? Бо ж свої сучасні фрегати ми ще довго не зможемо будувати…
Автор цієї статті не претендує на рецепти розв’язання проблем ВМСУ. Він лише зазначає: є питання, які треба розв’язувати. Ефективно і відповідально.
Leave a comment