Зміна влади у Німеччині стала, напевно, головною політичною подією року на європейському континенті.
Ангела Меркель, що з 2005 року очолювала найбільшу економіку ЄС та багато років поспіль була найвпливовішим та найавторитетнішим політиком у Європі, завершила політичну кар’єру.
А її політична партія, Християнсько-демократичний союз (ХДС), після відходу Меркель так і не змогла знайти їй гідну заміну. Партійне змагання у ХДС виграв дуже суперечливий та непопулярний політик Армін Лашет, який привів партію до поразки на виборах. Як наслідок, коаліцію створили три партії, які досі ще ніколи не об’єднувалися: ліві (Соціал-демократична партія, СДПН), ліберали (Вільна демократична партія, ВДП) та “зелені”. Ця трійця має багато подібного у своїх програмах, але й розбіжностей не бракує. У тому числі – в питаннях, що стосуються зовнішньої політики.
Про це пише портал “Європейська правда”, інформує UAINFO.org.
Ще важливіше те, що наступником Меркель, тобто керівником нового уряду, стане соціал-демократ Олаф Шольц. А в Україні до соціал-демократів лишається особливо сильний шлейф підозр, зважаючи на співпрацю попереднього канцлера від СДПН Герхарда Шрьодера з Путіним та “Газпромом”…
Все це змушувало до обережних очікувань щодо політики нового німецького уряду. Але реальність виявилася іншою, дуже позитивною.
А детальніше про те, що нова влада Німеччини записала у зовнішньополітичному блоці своєї угоди та як змінився цей документ від часів Ангели Меркель – далі у цьому тексті.
У Німеччині, яка знана своїми політичними традиціями, у тому числі повагою до погоджених домовленостей, коаліційна угода – це не формальність, а справді важливий документ, який уряд країни виконує протягом усього терміну повноважень.
Угода встановлює “правила гри” для партій, встановлює для них спільну позицію з усіх важливих для країни питань, через що коаліційні домовленості є дуже об’ємними. Так, цьогорічна коаліційна угода – це 177 сторінок; угода останнього уряду з Меркель на чолі – 175 сторінок. В документ увійшло чимало новаторських положень, від кліматичних планів (вони стали значно амбітнішими за ті, що були в епоху Меркель, що створює нові можливості для України) до зміни громадянських прав (наприклад, право голосу молодим німцям хочуть надавати вже у віці 16 років).
Міжнародній та безпековій політиці присвячено 15 сторінок угоди; саме вони для України мають особливу вагу. Ми порівняли найважливіші для нашої держави положення документа з коаліційною угодою минулого уряду Німеччини та знайшли у новому документі чимало позитивних новин – щодо відносин з Україною, ставлення до Росії тощо.
Шлях до ЄС?
І у чинній, і у минулій коаліційній угоді нашій державі присвячено окремий невеличкий блок. Це є очікуваним, зважаючи на важливість подій в Україні для європейського континенту. У кілька абзаців, звісно ж, неможливо умістити усі деталі, та й цього не мало бути – угода визначає стратегічні напрямки, а не тактичні подробиці.
Напевно, найважливішою для України стала теза, що стосується європейського майбутнього нашої держави. І не тільки нашої.
“Ми працюватимемо спільно з ЄС та його державами-членами над подальшим розвитком “Східного партнерства”. Україна, Молдова і Грузія, котрі прагнуть членства в ЄС, повинні отримати змогу наближатися (до цього) шляхом послідовних реформ у сфері верховенства права та ринкової економіки”, – вирішили партії, що формують новий уряд Німеччини.
Для Німеччини таке формулювання – це справжній прорив.
Ще ніколи в урядових програмах не було навіть простого визнання того, що Україна прагне до ЄС. Натомість уряд Олафа Шольца не лише визнає, а й підтримує це прагнення, наголошуючи, що разом з проведенням реформ має відбуватися також зближення України з Євросоюзом.
Це, до слова, вибиває аргументи у тих, хто ставить під сумнів потребу реформування України під приводом того, що ЄС, мовляв, “ніколи не погодиться на нашу інтеграцію”. За нинішньої влади у Німеччині з’явився шлях до змін, і тепер ключове запитання – чи використає його Україна.
Донбас та Крим
В іншому ключовому для нас питанні – ставленні до російської агресії на Донбасі – коаліційний документ також дає чудові новини. Достатньо порівняти його з формулюваннями попередньої коаліційної угоди.
Ось що писали німецькі політики в угоді 2017 року, під час створення коаліції блоку Меркель ХДС/ХСС з партією СДПН: “Німеччина та Франція продовжать напружено працювати над пошуком шляхів, як вирішити конфлікт на Сході України та виконати “Мінські угоди”. Як Росія, так і Україна мають виконати свої зобов’язання за Мінськими угодами”.
Нагадаємо, йдеться про осінь-2017. Мінські переговори не дають жодних результатів, Нормандський формат завмер, російський міністр Лавров перестав приїжджати на зустрічі “четвірки”, бойовики РФ постійно порушують перемир’я. І на фоні цього у Німеччині записують у коаліційну угоду тези про “відповідальність обох сторін”…
А тепер добра новина: в угоді-2021 нічого подібного немає.
Жодних “двох сторін”, жодного прирівнювання жертви до агресора. Натомість відповідальність чітко покладається саме на Кремль. “Шлях до мирного вирішення конфлікту на Сході та зняття санкцій прив’язаний до повного виконання Мінських угод”, йдеться у блоці про Росію коаліційної угоди.
Це – єдина згадка про “Мінськ” у новому документі.
Натомість в угоді-2017 Мінські домовленості були згадані п’ять разів! Про неї тоді говорили як про передумову німецького інвестування на Донбасі, про пріоритет “Мінська” для Німеччини та про важливість посилення місії СММ ОБСЄ для виконання Мінських угод.
Жодного з цих пунктів у документі 2021 року немає. Зараз віра у ці (на наш погляд, абсолютно недієві, неефективні та шкідливі для України) інструменти у Берліні похитнулася – і це ще одна добра новина.
Лишається додати, що Крим згаданий у документі лише один раз, і ця згадка не викликає запитань. Якість кримської згадки зросла: якщо у 2017 році коаліція “шкодувала” з приводу окупації півострова, то зараз “вимагає” від Кремля припинити беззаконня. “Ми вимагаємо (від Росії) негайно покласти край спробам дестабілізувати Україну, насиллю на Сході України на протиправній анексії Криму”, – йдеться в угоді.
Є й інші зміни стосовно Росії, про них далі.
Мовчання про безпеку
А от щодо безпекових питань угода не принесла багато новин. Хоча за нинішніх умов відсутність згадок також може бути новиною.
У той час як питання запуску “Північного потоку-2” є однією з основних “німецьких” тем для політиків континенту, нова німецька влада уникає згадок про це у своїй коаліційній угоді.
Причина такого мовчання не є секретом. Річ у тім, що позиції коаліційних партій є надто різними, щоби знайти хоч якийсь компроміс. У той час, як “зелені” виступають у принципі проти ПП2 і хочуть зупинити його сертифікацію, СДПН виступає за запуск газогону.
Втім, уникнувши згадок назви газогону, німці все ж завели у коаліційну угоду дуже важливий пункт: про те, що сертифікація усіх газогонів (тобто включаючи Nord Stream-2) має відбуватися з дотриманням права ЄС. А це відповідає позиції України – саме цей механізм дозволяє затримувати початок роботи газогону та накладає обмеження на його подальшу роботу у разі збереження монопольного контролю “Газпрому” за трубою.
На відміну від підтримки європейської інтеграції України, про євроатлантичне майбутнє нашої держави в угоді немає ані слова – ні за, ні проти. Втім, це складно зарахувати до “зрад”, адже в цій сфері очікувань не було навіть у найбільших оптимістів. А от загалом про НАТО є окремий блок та згадка у кількох інших блоках.
Попри те, що партії, які сформували коаліцію, мають пацифістський ухил, Німеччина підкреслює, що залишається членом НАТО та вважає це членство важливим елементом європейської безпеки. Ба більше, матеріальна база Бундесверу має бути оновлена за рахунок інвестицій. Втім, від фіксування будь-яких цифрових показників, на кшталт відсотку ВВП на оборону (подібно до того, що вимагав Трамп), коаліція утрималася.
Росія – вже не партнер
Загалом зміни у “російському” блоці німецької коаліційної угоди не можуть не тішити, навіть поза межами блоку про Донбас, Крим та про збереження санкцій.
Угода 2017 року показувала, наскільки багато в уряді Меркель лишалося міфів про відновлення “нормальності” російського керівництва; зараз їх немає. Ось кілька прикладів.
Чотири роки тому угода говорила про “зацікавленість у добрих відносинах та близькій співпраці з РФ для захисту миру”, про те, що Німеччина хоче “разом з Росією гарантувати мир (!) в Європі”, пропонувала Москві рухатися до “спільної економічної зони від Лісабона до Владивостока” і, зрештою, ставила як мету всієї політики Німеччини щодо РФ “повернення до взаємної довіри та мирного балансу інтересів”.
Минулі чотири роки агресивних дій РФ нарешті довели німцям, що це – утопія.
У новій коаліційній угоді немає жодних подібних висловів. Уряд соціал-демократів, “зелених” та лібералів вже не має тих мрій, які були у Меркель.
Звісно, Росію не оголосили “ворогом”. Звісно, риторика досі є мирною – але вона все ж кардинально змінилася.
Тепер угода називає Москву не партнером і не потенційним партнером, а лише констатує, що “РФ є вважливим політичним гравцем”, з яким Німеччина прагне “стабільних відносин” та готова до “конструктивного діалогу” (без жодних натяків на “довіру”, “близькість” тощо).
Особливо важливо те, що фокусом “російської політики” нової Німеччини стане захист демократичних свобод, які російська влада обмежує та притискає, про що документ каже напряму. Щоби діяти у цих умовах, Берлін надаватиме російським активістам та громадським організаціям ще більшу підтримку. А ще Німеччина прагне змінити російську молодь, для чого хоче “створити можливість безвізових поїздок до Німеччини для окремих груп, наприклад для молоді до 25 років”. Про ефективність цього заходу можна сперечатися, але можна також бути впевненим, що він, якщо буде повноцінно втілений, призведе до відтоку молоді з РФ (у тому числі через втечу молодих росіян від арештів після акцій протесту), а також до протестів російської влади.
Та для нас важливий інший пункт.
У побудові діалогу з РФ Німеччина офіційно обіцяє враховувати “інтереси європейських сусідів, особливо партнерів з Центральної та Східної Європи”. Тобто також інтереси України. Цього у німецьких коаліційних угодах досі не було. І це – зміна парадигми для німецьких політиків.
Лишається сподіватися, що все написане буде справді втілене у життя. Але наразі ситуація видається досить непоганою.
Leave a comment