Брехати невеликій кількості людей можливо. Постійно брехати всім майже неможливо. Але обманювати себе – це просто бридко.
Про це пише політтехнолог Сергій Гайдай
Як не просто зараз президенту. Що тепер робити далі після вчорашнього ефіру Шустра? Після публікації розслідування Bellingcat Після сотень інших сюжетів, коментарів, інтерв’ю з учасниками та експертами в телеефірах, у ютубі, в інтернеті про те, що насправді сталося зі спецоперацією зі спроби українських спецслужб захопити російських військових злочинців. Про його роль у Вагнергейті, про роль його офісу та його оточення у цій справі.
Тепер у нього лише два виходи.
Перший: продовжувати брехати, вдавати, що він вчинив мудро, що в його оточенні немає зрадників І намагатися закрити «Свободу Слова» Шустера. Влаштувати пресинг розвідників-організаторів цієї спецоперації, які дозволили зробити публічні заяви, що розкривають деталі цієї справи. Тиснути на журналістів, ЗМІ, експертів та інших критиків. Мобілізувати коментаторів, різних «экспертів», армію ботів (які повинні з’явитися і тут під моім постом) Сподіватися що саме розсосется. Потеревенять і забудуть.
І це початок кінця. Це проходили всі, хто приходив до кабінетів на Банковій і закінчували позором і народною ненавістю. У найкращому варіанті – це шлях до загальної зневаги українців. Трусів, брехунів, дурнів та зрадників – не люблять. Про гірше і думати не хочеться.
Другий варіант. Прилюдно визнати свою помилку. Визнати, що його дії, відсутність у нього політичної волі, його некомпетентність, його дурість, а можливо, і боягузтво призвели до зради, створили загрозу національним інтересам.
За один день поголовно звільнити з посад, усіх причетних до провалу захоплення терористів. Почати з Єрмака. Відправити під домашній арешт Руслана Демченка, до подальшого слідства.
У відставку та під розслідування – всіх тих, хто йому радив відкласти цю спецоперацію тоді, коли для успішного її завершення залишався один крок. Усіх, хто не запобіг його дзвінку Лукашенку. Тих хто можливо дезінформував його про цю операцію.
Повернути на свою посаду звільненого Бурбу, та всіх, хто був звільнений з розвідки. Забезпечити їм посилену охорону та вжити посилених заходів захисту для кожного, хто був причетний до її розробки та проведення. Доручити цій команді виявлення у його оточенні, у вищих ешелонах влади зрадників та агентів країни агресора. І розпочати масштабну зачистку.
Настав час Зеленському усвідомити, що наполегливість у своїй некомпетентності небезпечна не лише для нього, для його політичної кар’єри, для його благополучного майбутнього, а й для державності України.
Але сьогодні настав дуже непростий час не лише для президента. Тепер непростий вибір постає перед усіма, хто сьогодні в одній команді з президентом. Перед членами партії “Слуга Народу”. Перед депутатами монобільшості у Раді. Перед членами уряду. Перед тими, хто прийшов до влади разом із Зеленським.
Відтепер вони змушені вирішити: хто вони? Патріоти цієї країни, справжні політики та державники що недаремно перебувають на своїх посадах, які у разі якщо президент не вчинить так, як і має вчинити справжній президент, змушені будуть виходити з партії, виходити з фракції зелених, здавати депутатські мандати, писати заяви про відставку, робити публічні заяви про свою не згоду з тим, що вище керівництво країни – зрадники національних і державних інтересів. Тим самим демонструючи президенту та його оточенню, що вони не готові покривати його зраду чи некомпетентність, не готові брехати суспільству про те, що державної зради не було. Не готові приєднатися до компанії відмивання його та всіх мешканців Банкової від того, що сталося.
Або вони статисти, які згодні змивати в унітаз свою репутацію разом з репутацією ЗЕ, що відлітає туди. Не проти записати свої імена на сторінки історію як ганебні і такі які заслуговують позору, та зневаги.
Непростий вибір. Брехати невеликій кількості людей можливо. Постійно брехати всім майже неможливо. Але обманювати себе – це просто бридко.
Leave a comment