1974 року війська Туреччини окупували північну частину незалежної держави Кіпр під приводом “защиты туркоязычных киприотов”. Не знаю, як це звучить турецькою. Вже скоро як півстоліття на цій території проголошена “незалежна республіка”, яку у світі не визнав ніхто, окрім Туреччини. ООН досі офіційно вважає, що ця земля належить Кіпру. Ось і все.
Ті, хто в результаті турецької агресії був змушений залишити рідні домівки, тепер або вже дуже старі, або взагалі померли. Їхні діти та онуки навіть не сподіваються на повернення додому. Тому що Туреччина з Північного Кіпру не піде ніколи. І жодні резолюції ООН, жодні санкції на це не вплинуть, пише журналіст Микола Несенюк, для Gazeta.ua.
Не вплине на окупацію і те, що вільна частина Кіпру вже давно стала процвітаючою державою, де рівень життя вищий за рівень життя окупованих, а точніше, приєднаних до Туреччини, територій. Не вплине на це і те, що Туреччина – член НАТО. Щось мовчать їхні союзники по блоку. Не вимагають звільнити незаконно окуповані території.
Те ж саме, як на мене, очікує на Крим. Бо Росія – це не Туреччина. Це набагато гірше. Тому Крим приречений на довгі роки, а історично назавжди, стати “сірою зоною”, яка де-юре належатиме Україні, а де-факто – російським окупантам. Звідти поступово виїдуть усі, хто не захоче жити в Росії. Коротше – дивіться історію Північного Кіпру після 1974-го. Там все написано.
Звісно, можна писати на усіх парканах про те, що Крим – це Україна. Можна щодня, щогодини, щосекунди заявляти про це на усіх можливих і неможливих “міжнародних майданчиках”. Тішитися із чергової резолюції ООН, яка визнає Крим українським. ООН і Північний Кіпр не визнає турецьким. І що це змінило за 47 років?
Одне втішає. У наступні десятиліття дуже непогано почуватимуться в Україні всі борці за повернення Криму, які чесно відроблятимуть виділені на цю “боротьбу” бюджетні та грантові кошти. А потім ці борці передадуть цю нелегку справу своїм дітям та онукам. Що буде потім – не знаю. Нам тоді вже не жити.
Leave a comment