Багато українців можуть сприймати нинішні протести в Росії крізь призму неоднозначних, м’яко кажучи, політичних поглядів Олексія Навального. І в коментарях до того, що відбувається, відчувається образа через те, що росіяни не збиралися так після нападу на Україну – хоча, згадайте, мітинги проти війни, пікети тоді теж були
Про це для “Радіо Свободи” пише Віталій Портников.
Але такою є логіка будь-якої авторитарної держави, логіка розриву між режимом і громадянами. Цей розрив найчастіше проходить не за лінією політичних розбіжностей, тому що громадяни фактично відсторонені від політики, у таких країнах, як Росія, вона підміняється пропагандою. І розуміння того, що влада може брехати, коли говорить про захист національних інтересів, загрозу для держави в більшості людей просто немає. А багато хто про це просто не замислюється, політику давно й міцно замінює побут.
Цей розрив проходить насамперед за лінією справедливості. Коли пересічний громадянин розуміє, що хижаки, які пробралися до влади, його просто обманюють. Що очільник держави – не лицар у сяйних обладунках. Що правоохоронні органи можуть захищати не громадянина, а мафію.
Читайте також: Три помилки українців, які щиро співчувають Навальному
Під час пікету на підтримку Навального. Петербург, 23 грудня 2020 року
Паралелі з Білоруссю
З усвідомлення цього простого факту мільйонами людей і починається ерозія будь-якого авторитарного режиму. Нещодавно щось подібне ми бачили в сусідів у Білорусі. І теж дивувалися, чому лідери білоруської опозиції не можуть чітко сказати, чий Крим. Адже це ж так просто!
Акція протесту у столиці Польщі проти збройної агресії Росії у Криму. Варшава, 2 березня 2014 року
Ми навіть не замислювалися про те, що звичайний білорус – навіть той, хто готовий кинути виклик режимові на відміну від звичайного українця, навіть того, хто просто стежить за новинами по телевізору, зазвичай не стикається з політикою. Відповідальність за політику він давно делегував своєму президентові. А той його обдурив. І взагалі набрид – скільки можна?
Так із протесту проти обману починає народжуватися політичний протест – адже не випадково ж на білоруських маніфестаціях з’явилися біло-червоно-білі прапори, стало більше білоруської мови й, до речі, більше солідарності з Україною.
Читайте також: Волошина: Росіяни – раби. Але не тому, що над ними є господар, якого вони раптом відчули
У Росії може початися щось аналогічне – а для України це є дуже важливим, тому що, врешті-решт, може призвести до змін у сусідній країні та зменшення загроз для майбутнього України.
“Палац” у Геленджику і Путін, що старіє
Розслідування Навального так чи інакше деміфологізують найголовніший образ російського режиму – “імператорський” образ Володимира Путіна.
Ще кілька таких чудових історій, як розповідь про “палац” у Геленджику – і Путін, зо старіє, матиме такий вигляд, який він мав 2000 року – випадкової людини, яка незрозуміло за які такі заслуги потрапила на висоти російської влади, політика, позбавленого навіть тіні елементарного співчуття до людей.
Таким був Путін часів загибелі підводного човна “Курськ”. І таким для мене видається Путін із “палацу” в Геленджику. Щоправда у Кремлі й далі заперечують, що ця будівля є “Путіновим палацом”.
Це, звичайно ж, не означає, що путінський режим зникне, як сніговик у відлигу. Звичайно ж ні, Лукашенко – і той не зник! Але з певного моменту режим зможе триматися тільки на грубій силі й залякуваннях людей. А це – не найкраща та, що важливо, не надто довговічна опора для будь-якої влади.
Leave a comment