Реакція на повернення Олексія Навального в Росію на сьогодні має цілком передбачуваний вигляд
Про це для “Букв” пише Віталій Портников.
Прихильники та світова громадськість захоплюються мужністю людини, яка після невдалого замаху на вбивство – а його отруєння “Новачком” було саме спробою вбивства – знайшла в собі сміливість повернутися в Росію для продовження своєї діяльності. Хоча це захоплення не має ніяких тривалих політичних наслідків.
Уже кількість тих, хто приїхав зустріти Навального в аеропорт “Внуково” (хоча влада переправила літак із опозиційним активістом в інший аеропорт – “Шереметьєво”), показала, що навіть у багатомільйонній Москві, яка в кризовій ситуації завжди виявляється оплотом будь-якої опозиції, протестні настрої не стали масовими, і стверджувати, що ситуація швидко зміниться, не доводиться.
Російська влада влаштувала цілу спеоперацію, щоб не допустити зустрічі Навального з його прихильниками, затримали його прямо в аеропорту, а офіційні ЗМІ ігнорують повернення “якогось блогера”, заради якого владі потрібно було перенаправляти літаки та блокувати аеропорти.
Хоча саме собою це божевілля не має ніяких політичних наслідків, воно радше показує, як російська влада не сприймає жодного критичного голосу – тим паче, коли цей голос, як голос Навального, спрямовано не на дискусію про політичні злочини путінізму, а на викриття його надзвичайної корумпованості.
Читайте також: Фурса: Росія все ще живе у фільмі “Брат-2”
Багато українських спостерігачів звично закликають не звертати уваги на історію з Навальним, який відмовлявся визнати необхідність повернення Криму Україні й не раз виявляв себе як звичайний шовініст. Хоча й це не має жодного значення. Навальному 44 роки, тобто коли Путін став президентом, йому було 24.
Навальний – продукт уже путінської Росії, ніякої іншої Росії сьогодні просто не існує, як, наприклад, в 1985 році не було ніякої іншої Росії (і України), крім радянської. Для того, щоб у перспективі інша Росія з’явилася, необхідно, щоб такі люди, як Навальний, говорили бодай про те, що огидно середньостатистичному Навальному, якому може подобатися захоплення Криму, але не може подобатися збагачення чиновників.
У кожному разі успіх опозиції в Росії найближчими роками або десятиліттями передбачає появу Росії без Путіна й навіть без засилля чекістів, Росії демократичної конкуренції, нехай навіть олігархічної та корумпованої. А така Росія принаймні не становитиме для України військової загрози – що вже позитивно з огляду на ті виклики, через які ще доведеться пройти нашій країні.
Що ж тоді має значення? Має значення сам факт існування хай навіть невеликої, але опозиційно налаштованої групи людей, які не бояться висловити підтримку опозиційному активістові всередині практично скам’янілої авторитарної системи, заточеної – тепер уже й конституційно – під всевладдя першої особи.
Така система спирається не на народну підтримку, а на грубу силу. У цьому нещодавно переконалися білоруси, які щиро вірили, що стабільність режиму Лукашенка залежить від народної підтримки правителя, і після кількох місяців масових виступів побачили, що насправді для влади важливі сила та зовнішня підтримка.
Читайте також: Образливо, просто до “Новачка”. Портников пояснив, чим Навальний так допік Кремлю й особисто Путінові
Втім, коли авторитарний силовий режим – тим паче в російському випадку, на відміну від білоруського, який на зовнішню підтримку не спирається і є тому вразливішим – утрачає народну підтримку, це створює передумови для елітного перевороту, економічної кризи, розпаду держави, хоча би для змін після відходу Путіна з політичної сцени.
Якщо ж такої опозиційної активності не буде, це продовжить строк існування режиму й посилить ризики для його сусідів. Опозиційна активність створює шанси для появи в майбутньому іншої Росії, не обов’язково демократичної та не обов’язково в нинішніх кордонах, але – менш агресивної та більш схильної до діалогу, ніж сучасне мерзенне чудовисько.
Тому з нашого погляду формула видається досить просто. Щодня активність таких людей, як Навальний, зменшує строк функціонування режиму, що є смертельною небезпекою для нашої країни та що намагається дестабілізувати ситуацію у світі.
При цьому не мають жодного значення політичні погляди й корпоративні зв’язки самих російських опозиціонерів – як за радянських часів не мали ніякого значення політичні погляди й корпоративні зв’язки радянських дисидентів, серед яких були дуже різні люди.
Для нас важливо, що ці люди, хочуть вони цього чи ні, своєю роботою та самим фактом свого існування підточують прогниле дерево огидної авторитарної імперії; правильніше буде сказати – обрубка імперії, який вважає себе цілим.
Обрубок повинен упасти.
Leave a comment