Спроба президента розпустити Конституційний суд, порушуючи Основний закону країни – демонстрація готовності глави держави до встановлення авторитарного правління за російським чи білоруським зразком
Про це для “Еспресо” пише Віталій Портников.
Втім тут я навіть погарячкував. Коли в умовах гострого силового протистояння з депутатським корпусом 1993 року президент Росії Борис Єльцин пішов на конфлікт із Конституційним судом, він лише призупинив його роботу до ухвалення нового Основного закону країни. Навіть у тих умовах, коли по будівлі парламенту Росії прямою наводкою стріляли танки, Єльцин не припускав можливості звільнити суддів Конституційного суду. А Зеленський припустив, браво!
Читайте також: Скандальне рішення КСУ руйнує не тільки безвізовий режим – ЗМІ
Можна не погоджуватися з рішеннями конституційних суддів – і, звичайно, скасування антикорупційного законодавства одне з таких рішень. Але хто в разі розгону вищого конституційного органу вирішуватиме, які рішення суду нам подобаються, а які ні? Де гарантії, що новий склад суду не стане структурою, завданням якої буде погодитися з авторитаризмом і диктатурою в Україні?
Чому коли суд підтримав свідомо неправове й суперечливе рішення Зеленського про розпуск Верховної Ради та проведення дострокових виборів, ніхто не пропонував його розпустити? Тому що Зеленського все влаштовувало? Тому що рішення суду відкривало дорогу до абсолютної влади? Й ось тепер президент пожинає плоди своєї згоди із безправ’ям. Тому що якщо одного разу порушення закону працюватиме на твою користь, то іншого – проти тебе.
Розпуск суду не вирішить нічого. До речі, безвізу це теж стосується – у мешканців країн із авторитарним управлінням немає ніякого безвізу. І ще питання, чи можливий такий розпуск у ситуації, коли безпорадність влади та її нездатність виконувати власні рішення очевидні не тільки для Коломойського, а й для будь-якого водія маршрутки.
Читайте також: Олігархічний реванш провалиться, Україні допоможуть криза, Захід і Путін – Портников
Це рішення може призвести тільки до двох наслідків. Перший – провал влади й посилення настроїв реваншу, що призведе до масових заворушень. І другий – успіх влади, після якого в Зеленського тільки один шлях: ставати довічним президентом України. Тому що відставка – це суд за відверте порушення Конституції, це ганьба та в’язниця.
Чи є вихід із ситуації? Ясна річ – але тільки в тому разі, якщо Зеленський не ставить перед собою мету перетворитися на опереткового диктатора. Перше, що потрібно зробити – це провести через парламент оновлене антикорупційне законодавство. І друге – це звернутися за підтримкою до суспільства, до народу. Адже коли в аналогічних умовах Конституційний суд у сусідній Молдові ухвалював рішення, що підривали правові основи держави, його суддів не звільняли з посади президент або парламент. Ні, всі вони пішли самі – бо переконалися в тотальному громадському неприйнятті своїх дій.
Але влада Зеленського боїться народу і не здатна забезпечити його реальну підтримку. У цьому її головна проблема, й у цьому головна проблема країни.
Leave a comment