Для мене отримання Україною безвізу є найважливішою подією та перемогою останнього десятиліття, здобутком Революції гідності й нашим цивілізаційним проривом. Так, усі інші реформи та кроки також були важливими, але саме безвіз є водночас наслідком успішних реформ і їхнім авансом, запорукою продовження євроінтеграційного курсу держави
Про це у своєму блозі на “Дні” пише Андрій Любка.
Як і мільйони інших українців, я встиг добряче настоятися в чергах перед консульствами, визбирував довідки й запрошення, шукав і часом навіть фальсифікував необхідні папірці, переживав стреси та загальне приниження. Таким був шлях отримання візи – аби потрапити до ЄС, треба було спочатку відчути себе людиною другого сорту.
Читайте також: Скандальне рішення КСУ руйнує не тільки безвізовий режим – ЗМІ
Мою ситуацію покращувало те, що я завжди мав запрошення від солідних закордонних установ та організацій, подорожував із метою культурного обміну, виступав за кордоном на фестивалях, мої книжки виходили в ЄС, на різноманітних дипломатичних прийомах я знайомився з консулами й мав змогу пізніше особисто контактувати з ними, але всього цього було замало для отримання візи.
Завжди виникали нові перепони – статус безробітного (а де має працювати письменник?!), відсутність родини та власної нерухомості (фактори, що “прив’язують” тебе до твоєї країни й ніби гарантують, що ти не виїдеш назавжди). Доходило до абсурду: одного разу дівчинка у віконечку візового центру на повному серйозі заявила мені, що я можу документально довести свої численні зв’язки з Польщею, але не можу підтвердити своїх зв’язків із Україною. Тоді я запропонував додати до пакету документів кардіограму – бо Україна, мовляв, у мене в серці.
Нині на цілком офіційному рівні заговорили про те, що ми можемо втратити безвіз. Безглузде рішення Конституційного суду може коштувати цілому народові свободи пересування й відчуття людської гідності. Зрозуміло, що ситуацію потрібно рятувати – доступними засобами й методами. Але рішення президента Зеленського використати метод “клин клином”, тобто бажання боротися з порушенням закону незаконними методами, до добра теж не приведе. Навпаки – штовхне країну до конституційного хаосу, наслідки якого передбачити складно, але очевидно, що вони будуть негативними. І якщо гарант Конституції вирішує порушити Конституцію (в частині неконституційного розпуску складу КС), то це ще більше наближає нас до втрати безвізового режиму з ЄС.
Читайте також: Розпуск КСУ нічого не вирішить, вихід із кризи геть інший – Портников
Але в цій ситуації я хотів би звернути увагу на факт, про який чомусь в Україні дуже мало говорять вголос – ми вже втратили безвіз! Можна називати це призупиненням або паузою, новими умовами чи реальністю коронавірусного світу, але безвіз більше не працює. Тепер знову потрібно зібрати цілу папку папірців і довідок, щоби подати їх комусь на розгляд й очікувати відповіді, робити дорогі тести, випрошувати якісь запрошення й показувати бронь готелю на кордоні, купувати додаткову страховку, а в підсумку – знову не бути до кінця впевненим, що тебе на тому кордоні таки пропустять. А не завернуть, вигадавши якусь дріб’язкову причину.
Від мого дому до кордону з Євросоюзом (Словаччина) – усього два кілометри. Заїжджаючи на університетський пагорб в Ужгороді, я бачу Словаччину й Угорщину. Коли ходжу по гриби в поблизький ліс, мені приходить смс про те, що мене вітають у Словаччині та пропонують купити пакет ровмінґу. Ось він, Євросоюз – на відстані простягнутої руки, але потрапити туди я вже більш ніж пів року не можу.
Бо безвізу в нас уже нема.
Leave a comment