Колишній посол США в Росії Майк Макфолл наступного дня після президентських виборів назвав Україну “тим, хто програв найбільше у світі” внаслідок перемоги Трампа.
Дійсно, Україна та нинішній глава Білого дому налаштували себе одне проти одного ще до президентських виборів.
Про це пише Альона Гетьманчук, передає ЄвроПравда.
Україна фігурувала в кампанії з дискредитації глави виборчого штабу Трампа Пола Манафорта, що в оточенні американського президента класифікують як втручання у президентські вибори США на боці Демократичної партії та Хілларі Клінтон.
Натомість Трамп налаштував Україну проти себе, коли під час виборчої кампанії надсилав публічні сигнали, яких з моменту початку агресії РФ щодо України не дозволяв собі жоден міжнародний лідер.
Навигация по статье
Імітація співпраці
Перед українською владою постав непростий виклик – як переконати Дональда Трампа у відсутності зв’язку між Україною і демократами.
Втім, і самій Україні довелося змінювати думку щодо президента США.
У Києві впродовж тривалого часу панувала думка, що кандидат-Трамп – все ж не президент Трамп, і під впливом брифінгів розвідки він змінить своє сприйняття загроз і викликів для США. На той момент ніхто не міг уявити, що навіть на цих брифінгах переважно говоритиме Трамп, а не розвідка.
Києву знадобився певний час, щоб усвідомити: Трамп має усталене негативне уявлення про Україну, і воно в осяжній перспективі навряд чи зміниться.
Це, втім, не завадило президенту Порошенку імплементувати свою версію політики America First (“Спочатку Америка”) – тобто про чіткий та безумовний пріоритет американського напряму в зовнішній політиці Києва.
Такий підхід повинен був забезпечити продовження принаймні формального союзництва Сполучених Штатів у війні з Росією.
Це вдалося зробити.
Результатом стало надання Україні летального озброєння, перезапуск Комісії зі стратегічного партнерства Україна-США, запрошення України до Програми посиленого партнерства НАТО.
Також на рівні Державного департаменту була прийнята Кримська декларація, в якій США зобов’язувались не визнавати Крим російським так само, як і у відомій Декларації Уеллеса від 1940 року США зобов”язувались не визнати окупацію Радянським Союзом країн Балтії.
Результати української America First були б суттєво скромнішими, якби не американський внутрішньополітичний чинник.
А саме розслідування спецпрокурора Мюллера щодо змови кампанії Трампа з Росією.
В інтересах самого Трампа було приборкати власне неприйняття України, аби продемонструвати політичним опонентам та медіа, що ні він, ні його політика не перебувають під впливом Кремля.
Трамп і Донбас
Втім, існувала ще одна вагома причина, через яку Трамп був зацікавлений у діалозі з Україною і навіть в якийсь момент до більшого заангажування в основне для Києва питання українсько-американських відносин – “війну та мир” на Донбасі.
Ця причина – бажання нинішнього глави Білого дому налагодити відносини з Кремлем. Українське питання, як в якийсь момент зізнався тодішній держсекретар Рекс Тіллерсон, було основною перешкодою до налагодження відносин між Вашингтоном та Москвою.
Саме тому Трамп був готовий на якомусь етапі особисто залучатися, щоб прибрати зі шляху цю “перешкоду”.
Наскільки Трамп розумів і розуміє, що відбувається в контексті агресії Росії проти України?
Так, під час своєї першої телефонної розмови з українським президентом Порошенком Трамп назвав дії Росії щодо України саме агресією. Щоправда, в контексті подальших заяв Трампа ця фраза виглядала швидше як обмовка, а не свідома класифікація дій російської влади.
Адже якби він розумів масштаби та наслідки російської агресії в Україні, то навряд чи дозволив би собі послідовно закликати повернути Росію до G7.
Більш предметно на тему стримування російської агресії Україна хотіла говорити з представниками адміністрації Трампа, серед яких чільне місце в певний період посіли відразу три відомі генерали – Меттіс на чолі Пентагону, Келлі на чолі глави адміністрації президента, МакМастер як радник з питань національної безпеки. А головним голосом за Україну в Білому домі Київ вважав Джима Меттіса, пов’язуючи з ним часом надмірно завищені очікування.
Втім, занепокоєння викликали спостереження, що Трамп дедалі менше проводить свою політику з огляду на поради радників і все більше підбирає радників під свою політику.
А позитивним елементом було те, що особисто Трамп погодився, аби в Державному департаменті була створена окрема позиція – Спеціального представника з переговорів щодо України, і цю посаду обійняв харизматичний дипломат Курт Волкер.
Нове сприйняття України
Нова спроба задіяти самолюбство Трампа задля вирішення конфлікту на Донбасі мала бути зроблена в Києві вже зі зміною українського президента, який від початку підкупив деяких міжнародних акторів своїм рішучим налаштуванням завершити війну, не виключаючи певні компроміси з боку України.
Враховуючи бажання Трампа зняти перешкоду у вигляді “українського питання” зі шляху перезавантаження відносин з Росією, такий підхід нової української влади міг би його зацікавити.
Представники команди Зеленського готували до зустрічі з американським президентом переможний план Трампа-миротворця. Щоправда, озвучити його, судячи з наявної інформації, так і не вдалося.
Перепоною стало те, що торік Трамп вже цілковито перелаштувався у веденні міжнародних справ з програми “самолюбство” на програму “переобрання”, в якій Україна відігравала лише одну роль – джерела можливого компромату на найбільш очевидного політичного опонента на виборах.
Американського президента, схоже, переконали, що саме нескінченна сага Хантера Байдена в Україні та Китаї відкриває шлях до переобрання нинішнього глави Білого дому.
Судячи з фінальних дебатів, де Трамп неодноразово апелював до цієї історії, він і далі вірить у магічну карту історії з Хантером та “Бурісмою”.
Тож за чотири роки президентства Трампа стримування російської агресії в Україні не було оформлене в самостійну стратегію.
Швидше йшлося про набір сигналів та кроків, які робились під впливом внутрішніх (розслідування Мюллера, тиск Конгресу та медіа) та зовнішніх (бажання перезавантажити відносини з РФ) факторів.
Не дивно, що часом ці сигнали та кроки суперечили чи навіть підважували одне одного.
Найбільш символічним практичним кроком адміністрації Трампа, безумовно, стало надання оборонного летального озброєння Україні.
Навіть при тому, що Трамп особисто явно не був прихильником такого рішення, і воно навряд чи далось йому легко. За свідченнями американських інсайдерів, погодився він на таке рішення винятково за умови, що подальші партії озброєнь Україна в США купуватиме.
Попри це, аргумент, що ми надали Україні летальну зброю, а Обама надав лише ковдри, досі активно працює з боку кампанії Трампа та прихильних до нього представників Республіканської партії.
Втім, цей потужний меседж був підважений низкою заяв Трампа про необхідність повернення Росії до G7, що завдало удару по всій санкційній політиці Заходу щодо РФ.
До честі адміністрації Трампа, він не зруйнував політику санкцій проти РФ, хоча такий крок був цілком очікуваним. Конгрес США навіть вдався до превентивного заходу: кодифікації американських санкцій, що не дозволило б президенту скасувати їх власноруч. Америка Трампа у питанні санкцій зрештою так і не “дала задню”.
Натомість запровадила – хоч і з затримкою – важливі санкції щодо “Північного потоку-2”.
Купівля підтримки за гроші
У президента Трампа від початку перебування у Білому домі окреслились досить чіткі критерії, за якими він оцінював того чи іншого міжнародного партнера.
Ці критерії передбачали відповідь на питання, на чию користь торговельний баланс у відносинах і на яку суму ця країна купує американську продукцію (передусім озброєння).
У Києві добре вловили цей підхід вже в перші місяці перебування Трампа у Білому домі. Президент Порошенко має завдячувати тому, хто порекомендував йому купівлю партії американського вугілля як кроку налагодити діалог з Трампом та його адміністрацією.
Це був дуже грамотний і вчасний хід, котрий, по суті, допоміг забезпечити другу за ліком і найвдалішу зустріч Трампа з Порошенком в Нью-Йорку.
Певною мірою спрацював ефект вдячності американського президента українському за дотримане слово.
Адже йшлось не просто про американське вугілля. Йшлось про вугілля з Пенсильванії – одного зі штатів так званого “іржавого поясу”, де фактично вирішився результат минулих президентських виборів. І в яких, до речі, може вирішитись і доля нинішнього голосування.
Позитивну динаміку у відносинах із США Київ продовжив і за допомогою укладення мільярдного контракту між “Укрзалізницею” та “General Electric”.
Посилити своє реноме як надійного партнера для адміністрації Трампа Київ неодноразово намагався за рахунок купівлі озброєнь. Один з учасників переговорів із нинішнім президентом США на найвищому рівні згадує, як разюче змінювалась тональність і поведінка американського президента, щойно український співрозмовник вимовляв на переговорах з ним слово “purchase” (придбати).
У американського лідера відразу повертався інтерес до розмови.
Щоправда, є підстави вважати, що в спроможності України системно укладати вигідні й “твітабельні” оборудки Трамп не дуже вірив. Цим можна пояснити його уточнюючі (можливо, навіть дещо принизливі) запитання на переговорах із серії: “а у вас є гроші?” або “звідки ви візьмете кошти?”.
Цікаво, що лінію Порошенка на купівлю американської підтримки (чи, точніше, підтримки Трампа) продовжив і новообраний президент Зеленський. У відомій вже на весь світ телефонній розмові від 25 липня 2019 року намір купити американське озброєння був одним з ключових меседжів, який український президент намагався донести до Трампа.
Окремої ваги набув діалог в енергетичній сфері. Саме питанням енергетики, за свідченням джерел, була присвячена левова частка першої і наразі єдиної зустрічі між Трампом та Зеленським у Нью-Йорку у вересні 2019 року.
Хоча цей вимір за Трампа набув дещо спотвореного вигляду.
За благородними ідеями поставок до Європи загалом і України зокрема американського “газу свободи”, які активно просував міністр енергетики США Рік Перрі, пізніше сплили очевидні конфлікти інтересів та інші сумнівні дії з боку окремих представників американської адміністрації, які швидше дискредитували енергетичне партнерство між Україною та США, а не зміцнювали його.
Трамп і українські недореформи
Однією з причин, чому в Києві у листопаді 2016 року не драматизували перемогу Трампа, була втома від антикорупційного порядку денного, який став стрижнем американської політики щодо України за адміністрації Обами-Байдена.
Ледве не з моменту обрання Трампа в українській столиці панувало відчуття, що він з різних причин не буде настільки активно цікавитися станом реформ і перебігом боротьби з корупцією в Україні, як окремі представники попередньої адміністрації.
Такий стан речей абсолютно влаштовував вищі чини в Україні, які з 2014 року активно намагалися запакувати партнерство зі США в безпекову, а не антикорупційну обгортку.
Переконання у тому, що ця тема не є цікавою для Білого дому, посприяло тому, що будь-які заяви американської сторони на предмет боротьби з корупцією та верховенства права проходили тест від представників української влади у вигляді питання: “Це позиція Вашингтона чи позиція посольства США в Україні?”.
Хоча варто зазначити, що саме за президентства Трампа з вуст держсекретаря Рекса Тіллерсона пролунала заява, яка на сьогодні є чи не найвлучнішим і найсильнішим висловлюванням американського політика щодо корупції в Україні від початку російської агресії: “Немає сенсу боротися за тіло України на Сході, якщо її душу знищить корупція”.
А Трамп використав недостатній рівень боротьби з корупцією в Україні як привід відправити нашу державу на задвірки своїх пріоритетів.
Це стало очевидним вже під час першої зустрічі G7, на якій Трамп розповідав іншим її учасникам, наскільки Україна є корумпованою.
Пізніше наратив про корупцію те беззаконня в Україні активно використовувався Трампом та його союзниками під час кампанії з метою здобути потрібний компромат на Байденів.
Можна довго дискутувати, чи була б можливою історія з тиском Трампа на Україну у питанні відомих розслідувань, якби він не вважав Україну глибоко корумпованою країною з відсутнім верховенством права.
Трамп 2.0: America first, але без гальм?
Яким президентом буде Дональд Трамп для світу та України у разі переобрання?
Швидше за все, мають рацію ті, хто вважає, що він дозволятиме собі більше, аніж у попередні чотири роки.
Якщо ми погоджуємось з оцінкою Болтона, що драйверами зовнішньої політики Трампа були його самолюбство та бажання бути переобраним, то другий драйвер автоматично зникне під час другого терміну його президентства.
Чи додасться до самолюбства новий драйвер? Невідомо.
Очевидно, ми й надалі бачитимемо чітко виражений бізнес-підхід у міжнародних справах, за яким ризики, породжені торговельними дефіцитами, важать більше, аніж ризики від брязкання зброєю.
Очевидно, питання стримуючих факторів Трампа постане більш гостро, аніж це було в перші роки його президентства.
Якщо це буде продовження політики America first, то це, швидше за все, буде America first, але без гальм.
Міжнародні партнерства та союзництва Америки й надалі маргіналізуватимуться. За найпесимістичнішими сценаріями, які, проте, активно обговорюються, Трамп може ініціювати вихід з НАТО та СОТ.
Він може продовжити вивід американських військ з Європи, а також з Японії та Південної Кореї.
І, якщо створить для цього тло – зможе нарешті приступити до перезавантаження відносин з Росією.
І нарешті, у разі перемоги Трамп стане президентом із чи не найбільш негативними поглядами на Україну.
Leave a comment