Нещодавно Мінкульт презентував мегаскандальний законопроект про протидію дезінформації. Він передбачає драконівські покарання для журналістів і блогерів, а також створення посади уповноваженого з питань інформації, який може стати сучасним інквізитором для ЗМІ. Ця ініціатива неабияк налякала усю медіаспільноту. Проте майже поза увагою громадськості залишився ще один «цікавий» законопроект про медіа №2693 авторства «слуг народу» під керівництвом Олександра Ткаченка. Він може ще більше ускладнити життя усім медіа.
Це один з найгірших законопроектів, які доводилось читати. Так, в Інституті масової інформації зазначають, що викладення норм є несистемним і неструктурованим: «Унаслідок несистемності, відсутності загальної і спеціальної частин одні й ті самі норми багато разів повторюються в різних статтях, причому вони можуть мати різне значення залежно від статті. Багато термінів у тексті законопроекту не узгоджуються з визначеннями, наведеними на початку законопроекту…».
Дочитати це творіння до кінця (документ налічує 175 сторінок) зможе тільки справжній відчайдух! Чесно кажучи, не віриться, що автором цього законотворчого «дива» є професійний медійник Олександр Ткаченко. Йому навіть можна пробачити «славнозвісний» закон про столицю з ратушами та магістратами. Але щоб так плавати у своїй рідній сфері… Після вивчення документа розумієш, що у ЗМІ нині є одні обов’язки. А от про права та захист журналістів, здається, зовсім забули.
Однією з найцікавіших є стаття 4 про свободу діяльності у сфері медіа:«Діяльність у сфері медіа ґрунтується на принципах свободи поширення та отримання інформації, свободи діяльності суб’єктів у сфері медіа, у тому числі вільного визначення змісту інформації, та свободи господарської діяльності… Обмеження зазначених свобод може здійснюватися лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя». Насправді усе що завгодно можна підвести під ці обмеження, будь-яку критику!
У документі є багато суперечливих та навіть безглуздих норм. Так, у ньому сказано, що при реєстрації друкованого засобу масової інформації окрім об’язкових вихідних даних (періодичність виходу, територія розповсюдження) варто зазначати наклад видання. Але ж це не сталий показник.
Також зазначено, що обов’язкову реєстрацію мають пройти «суб’єкти, що здійснюють мовлення без використання радіочастотного ресурсу, суб’єкти у сфері друкованих медіа, провайдери аудіовізуальних сервісів, а також суб’єкти у сфері медіа, в тому числі й нерезиденти України, які надають користувачам на території України доступ до своїх медіасервісів на умовах, що передбачають оплату користувачами доступу чи користування такими медіасервісами». Тут усе зрозуміло, а от далі написано, що суб’єкти у сфері онлайн-медіа та платформи спільного доступу до інформації самостійно приймають рішення про реєстрацію. Де ж логіка? Реєстрація або потрібна, або ні.
До того ж суб’єктів у сфері аудіовізуальних медіа, провайдерів аудіовізуальних сервісів та постачальників електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного ресурсу зобов’язують щорічно звітувати про структуру власності. Та чи це допоможе встановити реальних власників? Звісно ж ні.
Але найголовніше ось що. У документі визначається, що органом державного регулювання діяльності у сфері медіа, а також органом нагляду (контролю) є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. Тобто вона контролюватиме діяльність усіх ЗМІ! З якого це дива? Та й повноваження регулятору дають неабиякі…
І тут виникає питання: чи можна довіряти цій структурі? Хто на неї впливає? А ще пригадайте усі скандали, які розгорталися навколо Нацради…
Голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, коментуючи законопроект, зазначав, що в ньому є багато прогалин, котрі можуть створити для засобів масової інформації великі проблеми.
«Насамперед звертаємо увагу і критикуємо момент, що всі друковані засоби масової інформації за новим законом будуть підпорядковані Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення. Відповідно базовий профільний Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» повністю скасовується.
У цій ситуації вважаємо, що недоцільно скасовувати Закон про пресу на підставі лише того, що він приймався давно – в 1992 році. Адже це базовий закон, який передбачає гарантії журналістської незалежності, захищає права журналістів, дає певні гарантії невтручання цензури в їхню діяльність, унормовує питання друку… Підпорядковування друкованих засобів масової інформації телевізійному регулятору викликає нерозуміння і опір», – констатував Сергій Томіленко.
Поміж тим нещодавно комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики рекомендував направити на розгляд парламенту законопроект №2693 «Про медіа». Для чого такий поспіх? Чи не краще було б провести широке обговорення цього сумнівного законопроекту? Це дуже потрібно, здається, тільки самим журналістам. Влада ж, скидається на те, вирішила оголосити війну ЗМІ.
Марія АНІНА
Навигация по статье
Leave a comment