Сьогодні о 16.00 за паризьким часом відбудеться зустріч «нормандської четвірки», якій передувало безліч суперечливих заяв і дій з боку команди Зеленського. Тут і розведення військ, і призначення радником секретаря РНБО Сивохо, який пропонував вибачитися перед тими, хто став на сторону окупантів. А чого варті одкровення, що межують із абсурдом, помічника Зеленського Єрмака на кшталт амністії бойовиків чи зведення стіни у разі відсутності прориву на переговорах у Парижі? Тому не дивно, що у неділю українці в багатьох містах України зібралися на віче, щоб дати президенту напуття «Ні капітуляції!».
Насправді кількість тих, хто переживає за незалежність держави, значно більша, ніж тих, хто у замовних опитуваннях виступає за мир на будь-яких умовах й за хоч які поступки Путіну. Це дає надію, що пан Зеленський не перетне червоних ліній, які ставитимуть хрест на нашій незалежності.
Напередодні зустрічі в Парижі Зеленський та його оточення окреслили позиції, на яких наполягатимуть під час переговорів. Насамперед – це припинення вогню по всій лінії розмежування. Другий пункт – обмін всіх на всіх, причому українська сторона заявляє, що знає про кожного полоненого та утримуваного в ОРДЛО. Адже є відповідні списки Червоного Хреста. Третя позиція: за умови виконання перших двох пунктів розпочнеться політичний процес – вибори за українським законодавством і стандартами ОБСЄ.
Своєю чергою міністр закордонних справ Вадим Пристайко окреслив червоні лінії, за які не перейде Україна під час переговорів у жодному разі.
«Для нас червона лінія – зміни до Конституції. Також червоні лінії – те, що ми не допустимо впливу на наші зовнішньополітичні пріоритети; кордон (на непідконтрольній зараз території Донбасу. – Прим. ред.) має бути українським; не можна проводити вибори, доки там перебувають озброєні люди і незаконні збройні формування, і так далі», – перерахував він.
Окрема вимога щодо встановлення контролю України за українсько-російським кордоном на окупованих частинах Донецької та Луганської областей, можливо, із спільним контролем із ОБСЄ. Принциповою позицією Києва також є відсутність прямих переговорів України з самопроголошеною «владою» окупованих територій.
Насправді ці позиції, якщо українська сторона дотримуватиметься їх, повністю не співпадають із планами Кремля, який вчергове хоче підштовхнути Київ до прямих переговорів із «владою» ОРДЛО. Також Москва наполягає на першочерговому виконанні політичної частини «мінських угод». Ну і як завжди буде притримуватися позиції «ихтамнет».
І хоч одна частина команди Зеленського каже про те, що зміни до Конституції – червона лінія, яку не перетинатимуть, той самий Єрмак каже про готовність закріпити в Основному Законі додаткові права ОРДЛО, але це нібито не буде ані автономія, ані федералізація.
Тому позиція українського суспільства, яке вийшло напередодні нормандського саміту на вулиці міст проти капітуляції, більш ніж зрозуміла. Адже те, що нам пред’являють, – суцільні протиріччя.
Більше того, Зеленський, який не може похвалитися досвідом у дипломатії, опиниться серед досвідчених «акул», які за довгі роки в політиці бачили багато чого. І, на жаль, не варто розраховувати на те, що Макрон із Меркель дуже пручатимуться, коли Путін у звичній для себе манері намагатиметься ламати Зеленського через дипломатичне «коліно». В кожного з них свій окремий інтерес – вдати, що нормандський саміт прокладе шлях до миру в Україні, а на яких умовах – то вже не так важливо.
Макрон, на жаль, заплутався у власних бажаннях та аж надто захоплений амбітними планами лідерства Франції в ЕС, навіть шляхом експериментів над своїм народом, який, до речі, не припиняє акцій протесту проти його політики.
Меркель, яка в день саміту спочатку проведе двосторонню зустріч із Путіним, а потім із Зеленським, мріє піти на спочинок, і хай навіть умовним миром в Україні поставити красиву крапку в своїй політичній кар’єрі. Звичайно, її відносини з Путіним вже давно не такі теплі. І зараз під час «Нормандії» вона матиме жорстку розмову з ним щодо причетності державних органів Росії до вбивства у Берліні етнічного чеченця з Грузії Зелімхана Хангошвілі. Тому насправді багато чого залежатиме саме від точності й жорсткості формулювань української сторони.
Зрозуміло, що ще напередодні саміту і російська, й українська сторони заявляли про те, що, найімовірніше, ніякого прориву в нормандському форматі не буде – все обмежиться підсумковим комюніке, яке не матиме юридичних наслідків. Але ж кожен все ж таки намагатиметься повернутися хоч із якимось результатом. Можливо, Зеленському вдасться добитися обміну полоненими. На тлі падіння його рейтингу та пам’ятаючи про звільнення моряків, йому це зовсім не завадить. Звичайно, не всіх на всіх. Але, так би мовити, хоча б першу партію. Путін обов’язково буде вести мову про транзит газу через нашу країну й продавлювати прямі поставки. Інші позиції, скоріш за все, залишаться незмінними. Тому в підсумковому комюніке ми побачимо спільну заяву про перші кроки до наближення миру.
Якщо Зеленський приїде до України з тим, що неприйнятне для суспільства, президентом йому бути не довго. Та й згадаємо про те, що в нас парламентсько-президентська форма правління. А для продавлювання змін до Конституції в «слуг» вже не вистачить голосів, бо і в монобільшості є багато мислячих людей. Тому й закон про особливий статус знову буде продовжено на рік. А чи будуть нові переговори у нормандському або будапештському форматі, покаже час.
Зараз можна сказати, що козирі в переговорному процесі є як у України, так і у РФ. Кожна сторона має безліч сценаріїв. Але який із них спрацює й чи не з’їсть із потрохами при європейських свідках російський крокодил Україну, покаже час. Головне, що Україна не має наміру капітулювати, незалежно від Зеленського.
Антоніна МІРОШНИЧЕНКО
Leave a comment