Я б, можеє промовчала й не оцінювала цього взірця монументалізму, “машущєго ручкой”, на могилі космонавта Каденюка, який відкривав днями президент Зеленський
Але ця історія стосується й моєї родини, тому напишу.
На задньому плані ліворуч – похована моя мама, її пам’ятник — білий птах, зозуля. Мама хотіла, щоб на її могилі посадили калину із села, де вона народилася. Тому наш родич привіз калину з їхнього двору прямо на похорон, і ми відразу, два роки тому, посадили цей кущ біля могили.
Читайте також: Три ляпаси на прем’єрі: “націоналістичну” виставу “Маруся Чурай” відразу заборонили на роки
Одного дня ми прийшли до мами на Байкове й побачили, що калина викорчувана й лежить у смітнику. Бо почалися роботи зі спорудження ракети, символу української космонавтики. Історія, звісно, не про наш кущ, бог із ним. Це так, деталь, метафора.
Історія ця про вшанування пам’яті й тактовність.
Гігантською ракетою-космонавтом увінчали цілий сектор, оточили великим майданчиком (на Байковому місця поховань регламентуються до сантиметру, тому виділення такої території – це окреме виняткове рішення найвищого керівництва міста і країни) і відгородили грубими кам’яними плитами (завершена меморіальна композиція, треба розуміти).
І таким чином цим колосом “задавили” все навколо. Ландшафт, вигляд із гори й усі сусідні поховання: Левка Лук’яненка, творця української державності та 25-річного в’язня радянських таборів, композитора Майбороди, оперної співачки Діани Петриненко, поета Мойсея Фішбейна й усіх інших у тому квадраті.
Читайте також: Зневажені герої: Україна має важку артилерію, яку не використовує
Я розумію значення та символіку польоту в космос першого українського космонавта й дуже шаную його. Тут жодних питань нема. Це питання про смак і почуття міри людей, які ось це все вписали у краєвид.
Я також розумію, що нинішній владі окремо взята аерокосмічна галузь зрозуміліша, ніж українське мистецтво чи історія державності, тому можна не стримувати себе, дати дозвіл, накрити ракетою весь 42-ий квадрат, показати своє ставлення до ідеї української космонавтики, “возложить” червоні гвоздики, зняти це операторським краном і показати народу. (фото беру із президентового сайту).
Взагалі Байкове все більше стає ґротескною картинкою, довідником соціокультурних особливостей нашого часу. Де все й усі перемішані докупи. Злодії та генії, кати й жертви, де мармуровий генерал Кравченко дивиться на могилу Василя Стуса, геніальні Амосов, Ступка й Удовенко затиснені пафосними меморіалами футболістам.
Дуже бракує справжнього українського некрополя, зі строгим почуттям міри, смаку й логіки поховань. Без рагульських позолот, міряння розмахом і невитравного духу сталінського ампіру.
Leave a comment