140 років тому народився чи не найсуперечливіший український письменник

Критика часто називала його найконтроверсійнішим українським письменником. Напевно, коли Володимир Винниченко народжувався в липні, його Мойра була в надто мінливому настрої. Вона вділила йому чимало таланів і талантів, заклавши в деякі з них міну сповільненої дії

Він братиметься за багато що й багато чого спізнає: письменництво, політика, еміграція, живопис, вегетаріанство, поверхове донжуанство; справжню пристрасть, а відтак огиду до тютюнокуріння, соціалізм, радянофільські ілюзії і потім їх певний крах у романі «Слово за тобою, Сталіне!»; віру у свою письменницьку зірку, стоїцизм, нечувану працездатність, автопсихотерапію у власних щоденниках, справжнє кохання.

Любив чи ненавидів міцно, часто до нестями, до несамовитості. Йому не можна було займатися політикою за такого емоційного складу психіки ( взагалі політика — це непридатне заняття для високоталановитого письменника). Він поневажав інтуїтивними душевними пересторогами — і його зненавиділи багато українців як прижиттєво, так і після смерті. До речі, рідко можна зіштовхнутися із таким випадком, коли покійника щиро ненавидять через багато літ після його фізичної кончини… Напевно, є за що. Але це — інша тема.

Винниченко приніс в українську літературу щось інше, може, трохи нервове й кострубате, але й незнищенне, якесь, з іншого боку, дуже здорове та нетлінне, мовби саме життя. Недарма немолодий Франко, вже розтерзуваний власними недугами, вигукне після першої Винниченкової книжки «Краса і сила»:

— Відкіля ти такий узявся?

Недарма Коцюбинський, не так захоплено, як скрушно, писатиме: «Кого в нас купують? Винниченка. Кого в нас читають ? Винниченка».

Читайте також: СССР не зник? В Україні знову судять Стуса

Його романи в листі до Інеси Арманд нещадно критикуватиме майбутній політичний ідол — Володимир Ленін. З іншого боку робитиме нападки Максим Горький, не вважаючи українську мову достойною для перекладу свого пропагандистського роману «Мать».

Ще перед подіями 1917 року — які гримаси долі! — його  п′єси ставитимуть у багатьох театрах, російських зокрема. Володимир Винниченко був, як на мене, ще прижиттєво, до цієї дати, найпопулярнішим українським письменником. Хоча його звинувачували в заграванні з російською мовою, він так і ніколи не зрадив української. Він міг робити автопереклади, але писав завжди рідною.

Ще в 1920-х, на еміграції, здавалося, що письменницька зірка світить рівно. Але ясна літературна зірка його слави поволі чорніла… Перестали платити гонорари з УРСР, відтак перестали видавати книги. А діаспорні українці до хрипоти сперечалися про якісь маленькі «ізми». А для радянської номенклатури всі відомі українці були реальними чи потенційними «буржуазними націоналістами», зокрема Винниченко, твори якого в СРСР у 30-х вже заборонені.

Тому йому було так важко пережити майже повне прижиттєве забуття, що розпочалося у тридцятих, у французькій еміграції. Також його не сприймала більша частина української еміграції, вважаючи «радянцем».Так Винниченко опинився поміж Сциллою і Харибдою, перебуваючи із дружиною Розалією, яку він називав усе життя Кохою, у безгрошів’ї, забутті й покинутості…

До речі, у чутках довкола особистого життя Винниченка, як на мене, значно перебільшують із його донжуанізмом. Очевидно, тут зіграла роль його цитата із «Щоденника» — «Мене обіймало сотні жіночих рук». Мало кому приходило до голови, що в чоловіків бувають суттєві перебільшення власних «подвигів». Хоча заради справедливості треба сказати, що у Винниченка, вродливого й харизматичного чоловіка, закохувалося чимато жінок. Іноді із тієї любові виникали справжні трагедії, як-от у історії із Люсею Гольдмерштейн (у дівоцтві — Максимович), яка нестямно любила свого «Володіньку», а потім так же безтямно зненавиділа…

Історія особистого життя Винниченка певною мірою передана в моєму романі про нього — «Маски опадають повільно». Дозвольте завершити цитатою із цього роману:

«Ексцентричний відблиск твоєї персони паралізує багатьох людей. Хто ти?

Читайте також: Значна частина українців дивиться на себе й на свою культуру очима росіян

Розчахнутий на кілька частин невротик?

Проникливий письменник, який побував у забороненій Кімнаті?

Донжуан, що, задовольняючи тіло, вбиває душу?

Перестарілий хлопчик, який не зазнав повноти материнської любові?

Місіонер, що нав’язує оточуючим власний догмат віри?

Цинічний блазень з устами, перекривленими посмішкою смерті?

Жрець-каліка, заповнений по вінця однобокою правдою?

Вічний Підліток, одержимий гормональним вибухом?

Політик-камікадзе, якого переслідує міраж соборності?

Той, хто придумав майже язичницькі культи для маскування власного егоїзму?

Ти вислизаєш від визначень…

Ти оточився кількома камінними догматами, мовби крейдяним колом.

Вони захищають тебе. Вони ж і руйнують.

Ти боготвориш власні приписи. Ти ненавидиш їх.

Ти не можеш стати іншим. Ти би віддав всю свою шумливу славу — забирайте це добро і двигайте його самі! — щоб завтра знову народитися».

Степан ПРОЦЮК

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Previous post Дипломат раскрыл детали сотрудничества Украины, Польши и Литвы в «Люблинском треугольнике»
Next post Кадровые торги в ОГПУ: Кипер для Ермака, Мустеца для Павлюка и Говда для Венедиктовой