Нещодавно я написав три статті про вплив пандемії на українське життя в Нью-Йорку
Про це для “Тижня” пише Олександр Мотиль.
А зараз хочу представити одну українську діаспорну установу та її старання, щоб і далі працювати під час і після коронавірусної кризи. Ідеться про Український музей. “Важко щось планувати”, – каже Марія Шуст, директорка музею, відповідаючи на моє запитання про подальшу діяльність. І причини зрозумілі, адже невідомо, що буде з коронавірусною хворобою восени й узимку. Ніхто не знає про другу та третю хвилі, а також про те, коли життя повернеться до звичного плину. І чи можна планувати виставки, якщо існує ймовірність майбутнього карантину.
Коли в середині березня в Нью-Йорку запровадили карантин, Український музей, як і всі інші міські установи, зачинився. Досі в його стінах експонують чотири виставки: чудові картини київсько-бруклінського художника Михайла Туровського, твори українських митців кінця ХІХ – початку ХХ ст. із колекції Юрія Рибака й Анни Ортинської, інсталяцію львів’янина Влодка Кауфмана та фотографії кримських татар, які вижили після злочинної етнічної чистки 1944 року.
Ця ситуація нагадує славнозвісну міс Гевішем із роману Чарльза Дікенса “Великі сподівання”, яка після невдалого роману залишила все в хаті, зокрема й весільний торт, недоторканим на десятиліття. Але сподіваюся, що в музею буде інша доля.
Були у планах, звісно, й інші виставки, які поки що довелося відкласти. У кожому разі, за словами Марії Шуст, майбутні виставки вочевидь будуть скромнішими, дешевшими й формуватимуться з постійної колекції самого музею.
Читайте також: Прокляття білої плями: як ми програємо себе самих
А колекція чудова, бо Український музей функціонує ще з 1976 року, і діаспорні українці постійно дарують різні вартісні мистецькі та фольклорні артефакти. Перших налічується понад 2000 картин, малюнків, гравюр тощо. Других – більш ніж 8000 блуз, сорочок, килимів, писанок, рушників. А сам будинок на 6-й вулиці, у якому розташувався музей від 2005 року, є архітектурним шедевром Юрія Савицького.
Звичайно, у процесі відновлення виставок доведеться ретельно продумати питання безпеки й гігієни. Чи вставляти пластикові шиби в рецепції та крамниці? Чи вимагати від відвідувачів масок? Коли і як часто мити туалети? Банальні питання, що можуть мати доленосні наслідки.
Було також заплановано імпрези, які довелося скасувати: виставку дитячої моди та фортепіанний концерт Юліяни Осінчук. Повернути гроші за вісім проплачених воркшопів. Під час Великодніх свят буває найбільше відвідувачів, бо традиційна виставка чудових писанок приваблює багатьох і слугує для мобілізації жертводавців, проте цього року таке дійство також не відбулося.
Водночас музей, як і багато інших установ, пристосовується завдяки інтернетові. Його працівники організували кілька воркшопів, на які зголосилися 11 сімей, і не тільки з Нью-Йорка: була навіть одна вчителька з Норвегії. Звичайно, інтернет може привабити міжнародну публіку, але не кожна діяльність зручна в мережі, як-от художні виставки або концерти.
Інша річ із літературними читаннями, панелями тощо. Вони чудово надаються для інтернет-формату й можуть стати способом приваблення глядачів і слухачів. Не диво, що співробітниця музею Ганя Кріль планує щомісячні “Кафе-читання”.
Читайте також: Нардепи закликали уряд створити музей історії українського війська на базі “Садиби Даховських”
На щастя, підкреслює Марія Шуст, музей має певні фінансові резерви і йому не загрожує закриття. Також завдяки урядовій фінансовій допомозі всі співробітники далі отримують повні зарплати. Водночас половина працівників приходять до музею, а половина працюють із дому.
Музеєві є чим похвалитися. Раніше в ньому виставляли твори і діаспорних, і недіаспорних українських митців: Олександра Архипенка, Олексія Грищенка, Якова Гніздовського, Василя Кричевського, Давида Бурлюка, Григорія Логвина, Олександри Екстер, Олекси Новаківського, Михайла Мороза, Любослава Гуцалюка, Едварда Козака.
Були грандіозні виставки творів Тараса Шевченка, Енді Воргола (остання особливо привабила багатьох американців). Також виставки на історичні (УПА, гетьман Іван Мазепа та Швеція, трипільська культура, 100-ліття українських визвольних змагань) й етнографічні теми.
Серед меценатів музею – український банк-кредитівка “Самопоміч”, Український народний союз і багато окремих людей із діаспори, особливо із третьої хвилі, та їхніх дітей, для яких важливо, щоб у Нью-Йорку був музей української культури. Їхня підтримка вочевидь стабільна.
Хотілося б, щоб і четверта хвиля, яка трохи мало представлена серед тих, хто підтримує музей, також долучилася до справи. Хтозна, чи пандемія не дасть усім діаспорним українцям глибше розуміння того, що вони мають і що раптом можуть утратити.
Leave a comment