ВСЕ НОВОСТИ

КАЛЕНДАРЬ НОВОСТЕЙ

«     Август 2020    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
   

Русифікація проти українізації в 1920–1930-х роках. Хронологія боротьби

  112   0 07.07.2020, 05:05 | Статьи, Культура
Русифікація проти українізації в 1920–1930-х роках. Хронологія боротьби

Те, що в окремих регіонах України домінує російська мова, русофіли пояснюють: мовляв, так "історично склалося". Проте чомусь вони забувають, що таке становище речей передусім було обумовлено довготривалою політикою русифікації українських земель, яку здійснювали урядові структури

Про це для "Радіо Свобода" пише Петро Кралюк.

Не говоритимемо про часи царської Росії, коли, завдяки Валуєвському циркулярові 1863 року й Емському указові 1876-го, використання української мови у сфері культури потрапило під жорстку заборону. І лише революційні події 1905-1907 років створили незначні можливості для виходу української мови й культури "з підпілля".


Книжка Лонгина Цегельського "Русь - Україна а Московщина - Росія: історично-політична розвідка: з картою України", виданої в Царгороді в 1916 році. Лонгин Цегельський (1875-1950) - український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець

Визвольні змагання українців 1917-1921 років показали: царизмові не вдалося знищити український народ, перетворити його на частину росіян. Й українці здатні боротися за свої національні права, зокрема й у сфері мови й культури.

В 1917 році на українських землях, які входили до складу російської держави, українською мовою вийшло 747 видань, натомість російською - 452. Наступного, 1918-го, на землях УНР та Української держави з'явилося 1084 українськомовних видань, а російською - лише 386.

Якби вдалося зберегти українську державність, немає сумніву, що тенденція українізації мала би продовження і, зрештою, наслідки багатолітньої русифікації були би подолані.


"Граматична термінологія і правопис, ухвалені Комісією мови при Українському т-ві шкільної освіти в Києві". Видання 1917 року. Надруковано в Києві у друкарні Української Центральної Ради


"Найголовніші правила українського правопису", видання 1921 року


Українська літературна мова й правопис / [Є. Чикаленко та ін.]; УАН. - Берлін: Укр. Слово, 1922. - 52 c. - (Бібліотека "Українського Слова" ; ч. 7). Видання є 7-ю частиною серії Бібліотеки "Українське Слово". Містить працю Української Академії Наук "Найголовніші правила Українського Правопису, ухвалені Спільним Зібранням Академії 1919-1920 р." і твір Євгена Чикаленка "Про українську літературну мову"


Другий том видання "Словарь української мови. Украинско-русский словарь", авторства Бориса Грінченка. Видання 1924 року


"Український стилістичний словник" авторства Івана Огієнка, видання 1924 року

Читайте також: Боротьба за українську мову - це боротьба за існування Української держави

Однак визвольні змагання 1917-1921 років закінчилися поразкою. Українські землі опинилися у складі різних держав. На більшості з них (Лівобережжі, Наддніпрянщині, Півдні, Поділлі, Східній Волині) встановилася радянська влада, яка спочатку продовжила стару царську політику русифікації.

Зрештою, нічого дивного тут не було. Адже серед компартійних і радянських функціонерів в Україні в той час явно переважали росіяни та зрусифіковані елементи. Останні часто були ще більшими російськими шовіністами, аніж самі росіяни. Показово, що в 1922 році в радянській Україні українською мовою було надруковано лише 186 видань, у той час російською - 491. Порівняйте це з 1917-м чи 1918 роками!


Діалектологічна карта України із брошури Всеволода Ганцова "Діалектична класифікація українських говорів" 1923 року. Джерело: infodon.org.ua

Русифікаторські тіні українізації

Щоправда, радянська влада, аби утвердитися в неросійських регіонах Радянського Союзу, а також маючи певні зовнішньополітичні розрахунки, почала здійснювати так звану політику коренізації. В Україні розгорнулася українізація, яку започаткували в 1923 році, і яка тривала до початку 1930-х.


Брошура "Українізація радянських установ (декрети, інструкції і матеріяли)", 1925 рік


Брошура "Голос українізатора", 1927 рік

Однак політиці українізації чинили опір русофільські елементи, які мали значний вплив у партійних і державних органах. Вони розглядали українську мову й українську культуру як щось вторинне. Мовляв, це мова й культура села. Таке розуміння знаходило вияв навіть на рівні законодавчому.

Так, у Кодексі законів про народну освіту Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР), ухваленому в 1922 році, зокрема, зазначалося, що українська мова - це "мова більшості населення України, особливо на селі", а російська мова - це "мова більшості населення в містах і загальносоюзна мова". Власне, утверджувався пріоритет російської мови й культури перед українською.

Маховик русифікації, запущений у перші роки радянської влади, давав про себе знати навіть у період українізації. Не дивно, що її гальмували й саботували компартійні та радянські чиновники-русофіли. Наприклад, преса в радянській Україні у перші роки українізації залишалася переважно російськомовною. Так, в 1924-му тут виходило 68 газет. Із них лише 22 друкувалися українською мовою. Наступного, 1925 року, таких періодичних видань було вже 74, із них українськомовних - 34.

Звісно, у перебігу українізації ситуація виправлялася. В 1930-му в радянській Україні українськомовна преса, книга помітно домінували над російськомовною, становлячи близько 80%. Правда, треба враховувати, що в Україні масово поширювалися російськомовні загальносоюзні видання, також сюди завозили книги з Росії. Тобто сегмент російськомовної друкованої продукції в радянській Україні залишався доволі значним, так чи інакше підтримуючи русифікацію.

Відбулася українізація початкової й середньої школи. На початку 1930-х років українською мовою навчалося понад 80% учнів, що загалом відповідало відсоткові українців серед людності республіки. Однак у сфері вищої та професійно-технічної освіти ситуація мала інакший вигляд. Так, в 1926/1927 навчальному році частка викладання предметів українською мовою становила 32,9% в інститутах і 46,5% у технікумах. Правда, ситуація дещо виправлялася. Наприклад, в 1928/1929 навчальному році в інститутах частка викладання предметів українською мовою становила вже 58,1%, а в технікумах - 59,9%. Тобто, незважаючи на певну українізацію вищої та професійно-технічної освіти, вона й далі сприяла русифікації.

До того ж лишалися сфери, де русифікація фактично мала продовження. Ще на ХІІ з'їзді Російської комуністичної партії (більшовиків), який пройшов у квітні 1923 року та проголосив політику коренізації, один із активних прихильників українізації Микола Скрипник публічно заявив: "Армія до цих пір залишається знаряддям русифікації українського населення..."

Читайте також: Претенденти на геростратову славу: вони намагаються "зробити" українську мову разом

І хоча, окрім Скрипника, це питання порушували й інші промовці, в армії у плані коренізації зроблено було небагато. Вона й далі по суті лишалася інструментом русифікації.


Микола Скрипник (1872-1933) - український радянський державний і політичний діяч. Був одним із головних ідеологів та провідників українізації

Ще одним інструментом русифікації стала індустріалізація. Як правило, українські селяни, потрапляючи в міста на промислові підприємства, часто опинялися в російськомовному середовищі. Адже чимало таких підприємств мали загальносоюзний характер, де управлінці послуговувалися російською мовою. Тому колишні українські селяни, ставши пролетаріями, русифікувалися. Та й, зрештою, міське середовище в радянській Україні залишалося переважно російськомовним. Це був спадок із часів царської Росії.


Посвідка про складання іспиту на знання української мови, без якої не брали на роботу. Київська область, 1928 рік. Написи: "Українізація здійснить єднання міста і села" і "Знання укрмови - є лише перший крок до повної українізації"

Зрештою, незважаючи на певну українізацію партійного й державного апарату, в ньому близько 40% становили росіяни й русифіковані елементи. Звісно, ці люди не поспішали впроваджувати українізацію і часто користувалися російською мовою. До того ж у радянській Україні працювали загальносоюзні установи, де діловодство здійснювали російською мовою. Так що в управлінській сфері українізація була далеко не повною. І тут залишалися певні можливості для русифікації.

Відновлення русифікації

В 1932-1933 роках маємо остаточний відхід від українізації та початок поступового відновлення русифікаторської політики.

Саме в ці роки відбувся Голодомор, який призвів до знищення мільйонів селян - носіїв української мови й культури.


Обкладинка брошури, виданої Національним музеєм "Меморіал жертв Голодомору" до роковин геноциду

Розгорнулися широкомасштабні переслідування української інтелігенції. За українофільство можна було поплатися життям.

Показово, що саме в 1933 році відбулася критика та зміна українського правопису, розробленого українськими мовознавцями в 1926-1927 роках і затвердженого наказом Народного комісара освіти УСРР 6 вересня 1928 року. Цей правопис, який враховував наддніпрянські й галицькі мовно-літературні традиції, помітно різнився від правопису російського. Його розробників звинуватили в націоналізмі, а також у тому, що вони спрямували розвиток української мови на польську й чеську буржуазну культуру. Багато хто з них був репресований.


Видання 1933 року українського правопису, який ухвалили 1927-го на Всеукраїнській правописній конференції, яка відбулася в Харкові (тодішній столиці УСРР), за участі представників українських земель, які тоді перебували у складі різних держав

Метою ж зміни правопису стало його наближення до російського. 4 жовтня 1937 року в газеті "Правда" з'явилася стаття, де йшлося про те, що українську мову потрібно більше наблизити до російської. Незабаром після цього політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову, в якій пропонувалия ввести у словник української мови "добре знайомі українському народові російські слова". Тобто був узятий курс на русифікацію української мови. Утверджувалася думка, що між цією мовою та мовою російською не така вже й велика різниця.

Саме події 1930-х років (Голодомор, репресії проти української інтелігенції, припинення українізації, зміна правопису тощо) стали важким ударом по українській культурі та, зрештою, по українській мові, відкривши широкі можливості для русифікації.

АРХИВ НОВОСТЕЙ

Август 2020 (220)
Июль 2020 (1007)
Июнь 2020 (995)
Май 2020 (1233)
Апрель 2020 (1234)
Март 2020 (1268)

ФОТОАРХИВ

«     Декабрь 2014    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
   
Погода
беспроводной интернет киев и область wimax интернет в киеве и областиРадио интернет в киеве и области заказать
preMax интернет в киеве и области заказать
Интернет на дачу#/a# в киеве и области