(Пост)ковідне
“Чотири розмови про Лесю Українку” з Блаженнішим Святославом – це була третя моя книжкова онлайн-презентація (фото з екрана) за час карантину – після Your Ad Could Go Here і “Планети Полин”. Зараз у світі готуються до друку ще три мої книжки, які теж мають шанс вийти до скасування заборон на публічні заходи, тобто теж, із найвищою ймовірністю (саме обговорюємо її з видавцями!), презентуватимуться дистанційно: одна в Польщі, одна в Німеччині, одна (так, іще одна!) – у США…
Читайте також: Прокляття білої плями: як ми програємо себе самих
Й от, за три минулі онлайн-презентації виразно оформився голос тої частини публіки, яка вже вбачає в цьому “переході в онлайн” раніше не видимий позитив: доступ до події без географічних бар’єрів, “глобалізація” аудиторії (на лондонській презентації Your Ad Could Go Here навіть опитування на початку провели, “хто звідки дивиться”, на “Апокрифі” писала в зум публіка від Австралії до Сан-Ремо). І, виявилося, є різниця (священики відчувають її під час онлайн-служби!) – дивитися запис, чи синхрон на живо “разом із усіма” (у другому випадку є ефект присутности!) …
Я зовсім не в захваті від того, як стрімголов наша цивілізація перетворюється на світ рухомих картинок. (Власне, я висловилася на цю тему ще коли процес тільки-но стартував – в оповіданні “Я, Мілена”.) Зрозуміло, що опиратися процесові безглуздо – іконокласти програли ще у Візантії, – тож, хоч-не-хоч, маємо достосовуватися до світу, в якому мільйони вже в реалі голосують “за Мілену” (чоловічого роду), за набір пікселів.
Читайте також: Владу застерегли від наступу на мову й культурно-інформаційний простір: “українці боронитимуть це за всяку ціну”
Але під омофором Лесі Українки й Блаженнішого Святослава у мене з’явилося нарешті відчуття, що “дух літає, де хоче”, – і, можливо, чим більше людей зараз “пікселізується” (а на карантині десятки мільйонів змушені були швиденько опанувати навички відеопрезентування, раніше доступні лише “тим, хто в телевізорі”!), тим швидше ми навчимося бачити крізь зображення й реаґувати на те, що за ним. Що, коли саме на цей скіл нас зараз історія й прокачує?..
Що ж… працюємо далі.
