Якби впорядкуванням швидкісного режиму в Києві займався я, ось що зробив би насамперед
1. Опублікував би мапу Києва з позначенням 20-30 місць найбільшої концентрації ДТП за 2019 рік (ділянки вулиць, перехрестя).
Читайте також: 17 млн грн у бюджет за добу: що не так із автофіксацією порушень швидкісного режиму
2. Оприлюднив би повну статистику ДТП по Києву за 2019 рік із адресою кожної ДТП і вказуванням швидкості машин – учасниць аварії перед скоєнням ДТП.
Це щоб усім водіям було зрозуміло, який зв’язок між концентрацією аварій, зумовлених надвисокою швидкістю машин – учасниць ДТП, і нинішнім розташуванням камер (якщо цей зв’язок узагалі є).
3. Тим самим обґрунтував би розташування камер спостереження саме в тих місцях, де найбільше аварій пов’язано з найбільшим перевищенням швидкості.
4. Проаналізував би інформацію з наявних камер стеження (поки вони працювали “в тестовому режимі”) і визначив поріг швидкості, який на найбільших київських магістралях де-факто не перевищують 85% водіїв (у будь-який час доби).
Читайте також: Дуже хочеться, аби камери були дієвішими за посадки – Фурса
5. Встановив би на цих магістралях ліміт швидкості, в який без порушення, природним чином впишуться 85% водіїв (із “допуском” 20 км/год., за які не штрафують).
6. Порушників цього ліміту штрафував би не вибірково та “скільки зможемо опрацювати”, а 100% і без винятків.
Переконаний, що це було б набагато ефективніше, ніж те, що робиться зараз.
