«Холоднокровне вбивство» — так назвав Дмитро Десятерик статтю про загибель на фронті від руки російських окупантів медика Миколи Іліна

Так, убивство. Так, воєнний злочин — бо ж ішлося про узгоджену з місією ОБСЄ евакуацію тіла загиблого лейтенанта Дмитра Красногрудя й отриману з боку російських окупаційних сил гарантії безпеки та зобов’язання припинення вогню в тому районі. Тим паче, що неозброєна евакуаційна група була маркована білими пов’язками на жилетах і білими касками.

Так, потрібно пам’ятати про це, щоби спитати, коли прийде час. І спитати безпощадно з тих, хто не просто вбив медика Іліна, а й здійснив наругу над його тілом, засвідчену фотографіями, які наявні в агенції «Укрінформ». Як повідомила її редакція, знімки переданого окупантами тіла настільки жахливі, що на них не можна дивитися й тим паче публікувати. Тіло Ільїна було розпороте від тазу до шиї, після чого грубо зшито. На додачу його не зберігали в морзі, через що воно було вкрите великими трупними плямами. А ще на інформаційних ресурсах окупантів викладали відео, де видно, як у голові загиблого медика стирчить ніж. Нелюди? Ні, щось страшніше…

Але як у такому разі назвати смерть на нічиїй території («сірій зоні») одного з учасників евакуаційної команди групи, сержанта Ярослава Журавля, який зазнав поранення й не міг самостійно вибратися до своїх, але залишався живим упродовж іще трьох діб? Український безпілотник зняв відео, на якому поранений морський піхотинець у білому шоломі зупиняв собі кровотечу джгутом і шукав укриття. Кадри ці показав журналіст Андрій Цаплієнко в сюжеті програми «ТСН. Тиждень» на каналі «1+1». А потім сержант помер (чи, можливо, під покровом темряви його добили загарбники) — і його тіло повернули лише 21 липня (основні події відбулися 13 липня)…

Читайте також: Некомпетентність Зеленського тягне Україну та її захисників у нову кремлівську пастку — Портников

Офіційна причина смерті сержанта Журавля — те, що окупанти, мовляв, відмовлялися надати ЗСУ дозвіл на його пошуки в «сірій зоні». Але навіщо було шукати, коли безпілотник чітко показав місце перебування пораненого? А посилання на відмову… У таких ситуаціях діють інакше. Підтягують танки, важку артилерію, «гради» — і знищують усе на ворожій території на кілька кілометрів углиб. Можна й авіацією в разі потреби вдарити. Безжально — і чхати на ОБСЄ з її войовничою імпотенцією. Є правила ведення війни, і якщо противник їх демонстративно та брутально порушує, всі попередні домовленості з ним утрачають чинність. І полонених із тих ворожих груп, де зосереджені двоногі гірші, ніж просто нелюди, не беруть.

Ви можете уявити, щоб ізраїльське військо полишило свого пораненого сержанта на три доби помирати в «сірій зоні»? Ні. Генерали навіть не питали б дозволу в уряду, а останній у жодному разі б не протестував, бо знав би — його просто зметуть, якщо він кидає напризволяще своїх вояків. І владу та генералів США в такій ситуації я не можу уявити. Натомість російських/радянських золотопогонників і можновладців уявити дуже легко. Ба більше: в історії, давній і не дуже, можна знайти чимало прикладів такого ставлення до військовиків своєї армії (то чи дивним із погляду психології є звірське знущання з боку цієї армії з полонених противників і тіл загиблих?).

І не треба думати, що в Російській імперії щось було принципово інакше. Знаєте, що означає термін «кобилка»? Так офіцери-дворяни між собою звали сіро-зелену солдатську масу, яку можна вільно «витрачати» стільки, скільки потрібно, для здобуття собі нових звань і нагород. Так, були й інші офіцери та генерали, але в меншості. Ще менше їх було в Червоній армії…

Ця приголомшлива ситуація, коли ті, хто повинен був це знати, добре знали, що сержант Журавель живий, але рятувати його не можна, наводить на дуже печальні думки. По-перше, що не лише наразі чинна в Україні влада живе за нормами «русского мира» (це зрештою і так було зрозуміло), а й генералітет разом зі старшим офіцерством. Адже ніхто з них, наскільки мені відомо, у відставку не подав і не застрелився через втрату честі (не можна втратити те, чого ти не маєш, чи не так?).

Читайте також: «Треба просто перестати стріляти» трансформувалося у «Треба просто мовчати про втрати на фронті» — Береза

По-друге, ніхто «нагорі» банально не здатен мислити — ані тактично, ані стратегічно. Адже практично щодня ми чуємо, що на фронті є нові загиблі чи нові поранені (частина яких потім помирає). А якби раз-другий добряче «врізали» по окупантах, ті б неминуче притишили свої обстріли й інші дії, боячись дістати по зубах. І не «розведення військ», а саме така тактика істотно зменшила би втрати ЗСУ. Стратегічний же вимір цієї справи полягає в тому, що не можна допускати деморалізації війська — тепер кожен військовик приміряє на себе страшну долю сержанта Журавля…

Чи, можливо, чинна влада передовсім переймається тим, щоб не піддаватися на провокації з боку російських окупантів, бо це матиме тяжкі наслідки для мінського процесу та норманського формату? Агов, а що позитивного буде в тих форматах-процесах, якщо ЗСУ виявляться деморалізованими? І невже історія нікого не вчить? Он перед 22 червня 1941 року Сталін і Ко найбільше переймалися тим, щоб «не спровокувати» Адольфа Алоїзовича. Справді, не спровокували. І який це мало наслідок на практиці, добре пам’ятаєте?

Утім мимохіть напрошується й інший висновок: можливо, мають рацію ті аналітики, які вказують (з аргументами, не голослівно) на активну діяльність російської агентури у вищих ешелонах влади України? Тоді все стає на свої місця — аж до акцентування суспільної уваги не на російській агресії, яка нікуди не поділася, а тільки набирає оберти, а на існуванні «організованого злочинного угрупування Порошенка», яке, мовляв, нині «рветься до влади» та «намагається вчинити реванш». Лише в цьому сенсі логічною є абсурдна під оглядом здорового глузду депортація до Росії двох затриманих СБУ агентів Москви, які прибули в Україну для здійснення терористичних актів…

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ