Тайвань може втратити один зі своїх островів за кримським сценарієм / фото Flickr/志翔科技有限公司
Коли Росія анексувала український Крим в 2014 році, це спровокувало міжнародне обурення. Але суттєвих дій було мало. Володимир Путін зміг грубою силою переписати міжнародні кордони, відкидаючи санкції, які запровадили США і Євросоюз.
Успіх Путіна посилив “переконання, що більші країни можуть залякувати менші заради своїх інтересів”, – сказав у ті часи американський Барак Обама. Зважаючи на те, що Крим був частиною невеликої країни й предметом територіальної суперечки з етнічним вкрапленням між Україною і Росією, світ не хотів битися за нього.
Історія може й не повторюється, але історичні події часто “перегукуються”, – пише Business Insider. Сьогодні кримський сценарій може запросто повторитися в Південно-Китайському морі. Цього разу агресором буде Китай, а тайванський архіпелаг Пратас, на який посягає Пекін, – потенційною жертвою, інформує УНІАН.
На цих островах немає постійних жителів. Однак, на території архіпелагу базуються близько 500 морських піхотинців Тайваню. Також Пратас часто відвідують рибалки й дослідники. Архіпелаг розташований за 440 кілометрів від муніципалітету Гаосюн на півдні Тайваню, а також за 270 кілометрів від Гонконгу. Фактично архіпелаг розташований в повітряному просторі міста, що робить його легкою здобиччю для Народно-визвольної армії КНР.
Впродовж останніх років Пекін поводився більш агресивно в Південно-Китайському морі, просуваючи експансивні морські претензії, які не визнаються міжнародним законом. Багато разів китайський флот порушував, залякував чи навіть таранив кораблі інших країн в стратегічних водах. Жертвами ставали військово-морські судна, риболовецькі траулери і бурові установки для розвідки покладів нафти. Народно-визвольна армія КНР також збудувала військові об’єкти на рифах і кам’яних утвореннях на спірних островах Спратлі й Парасельських островах.
Але на відміну від цих територій, які стали предметом численних посягань й міжнародних суперечок, статус архіпелагу Пратас – це двосторонній конфлікт між Тайванем і Китаєм. Тому Пекіну буде легше в односторонньому порядку змінити статус-кво.
Впродовж 2020-го й на початку 2021-го років Пекін збільшив масштаби військових навчань поблизу Пратасу. Тайбей відповів тим, що організував стрільбища на островах. Цього місяця вони теж проводилися на островах. Президент США Джо Байден намагається збудувати більш тісні відносини з Тайванем. Тож він вчинить мудро, якщо буде пильно стежити за цією потенційною гарячою точкою.
Китай досить довго вважає архіпелаг Пратас стратегічно важливим. Адже його можна використати, щоб взяти під контроль й перешкоджати іноземному доступу до каналу Баші. Це морський шлях між Тайванем і Філіппінами, який китайські ядерні субмарини використовують для виходу в Західну частину Тихого океану. Китайські автори й дослідники впродовж останніх років чітко окреслили опозицію Пекіну: архіпелаг Пратас необхідний як для приєднання Тайваню до КНР, так і для більш широких геополітичних пекінських інтересів.
Китайський військовий експерт Сон Чжонпінь нещодавно у своїй статті для державного таблоїду Global Times відверто написав, що місце розташування Пратасу стратегічно важливе як “сполучна ланка між Південно-Китайським морем і західною частиною Тихого океану. І якщо влада Тайваню дозволить військовим силам США розмістити військові об’єкти на цих островах, це стане великою загрозою для Народно-визвольної армії й безпеки материкового Китаю”. Тож нікого не здивувало те, що в травні 2020 року Китай почав планувати масові військові навчання для відпрацювання окупації архіпелагу Пратас. Тайвань розгорнув на островах сотні солдатів для підкріплення.
Професор Національного оборонного університету Народно-визвольної армії Китаю Лі Дагуанг в коментарі для Global Times заперечував, що ці навчання взагалі планувалися. Наразі плани Китаю щодо цих островів лишаються невідомими. В 2020 році Народно-визвольна армія КНР 300 разів відправляла свої бойові літаки в зону ідентифікації ВПС Тайваню. Один з тайванських аналітиків назвав це спробою “паралізувати тайванську психологію”.
Через лічені дні після інавгурації Байдена, а саме 23 січня, Китай відправив 8 бомбардувальників, здатних нести ядерну зброю, і 4 винищувачі в повітряний простір на південному сході Тайваню. Наступного дня туди ж вирушили ще 16 військових літаків різних типів.
На додачу до стратегічної й ідеологічної важливості для Китаю захоплення островів вимагає мінімальних військових зусиль. Виправданням може стати те, що після посилення китайського контролю над Гонконгом багато депутатів-демократів й членів політичної опозиції намагалися втекти в Тайвань через Пратас. Пекін в якийсь момент може відрізати Тайбей від доступу до власних островів, посилаючись на нібито загрозу для національної безпеки через втечі з Гонконгу.
Насправді прецедент вже відбувся. В жовтні 2020 року уряд Гонконгу заборонив тайванському літаку використати повітряний простір, щоб полетіти на Пратас. Причиною нібито були військові навчання Народно-визвольної армії КНР неподалік. Менш ніж через тиждень високопоставлений військовий офіцер армії Тайваню – генерал Лі Тіньшень побував на островах архіпелагу разом з делегацією берегової охорони. Це стало чітким сигналом непокори Пекіну.
Однак, присутність архіпелагу Пратас в китайському повітряному просторі робить зміцнення оборони й збереження контролю над ним значно тяжким і дорогим завданням для Тайваню. Тут, на думку видання, паралель з окупацією Криму дуже чітка. Через географію півострова, оточеного майже з усіх боків Чорним морем, а також близькість до Росії Україні було важко його захистити.
Коли Путін окупував Крим, міжнародна спільнота відповіла тим, що ізолювала Росію й запровадила санкції. Однак, попри це, було зрозуміло, що США, Євросоюз й інші країни НАТО не збираються ризикувати початком війни з Росією за Крим.
Коли тогочасний прем’єр-міністр України відвідав Вашингтон в березні 2014 року й попросив про військову допомогу, Пентагон йому відмовив. Американська сторона боялася, що летальна допомога лише загострить ситуацію. Трохи пізніше того ж місяця Обама сказав аудиторії в Брюсселі, що США і НАТО “не хочуть конфлікту з Росією”, тому що “простих відповідей немає, так само як і військових рішень”.
Загалом, ці кроки були націлені на те, щоб уникнути військового протистояння. Але вони також дали Путіну зрозуміти, що хоч він і зіштовхнеться з короткочасним болем, він може безкарно змінювати кордони в Європі й не боятися військового опору. І тепер, через сім років, стає очевидним, що все саме так і відбулося.
Лідер Китаю Си Цзиньпін, схоже, близько сприйняв цей урок. Йому додає впевненості колективний провал демократичного світу в притягненні Путіна до відповідальності за окупацію Криму. Китай продовжує не просто посягати майже на все Південно-Китайське море, а й фізично перетворює острови в ньому на військові фортеці. У свою чергу, міжнародна спільнота відповідає лише “приглушеною реакцію”, як нещодавно це описав капітан ВПС США Девін Джіні.
Якщо Си Цзиньпін повірить, що йому зійде з рух мілітаризація спірних територій у Південно-Китайському морі, що він безкарно може топити судна сусідів, а саме це й відбувалося досі, тоді він може вирішити, що архіпелаг Пратас – це здобич, яка тільки й чекає, щоб її забрали.
Якщо така агресія відбудеться, світу варто пам’ятати досвід Криму. США, ЄС, Японія й інші країни стали архітекторами й яскравими захисниками світового порядку на основі правил. Але якщо вони знову не захистять жертву агресії й дозволять анексії відбутися, цей світовий порядок стане ще менш привабливим.
США і їхні партнери не можуть розраховувати, що країни по всьому світі будуть підтримувати й захищати міжнародний порядок на чолі з Америкою. Якщо Вашингтон і Брюссель не будуть заступатися за менші країни, яким погрожують більші сусіди. В 2014 році “червоною лінією” для міжнародної спільноти повинен був стати Крим. Тепер вона пролягає на архіпелазі Пратас.
Leave a comment