Навіть за помірними стандартами спільної зовнішньої політики ЄС реакція Брюсселя на арешт Росією Кремлевого критика Олексія Навального та репресії щодо його прихильників була надзвичайно слабкою
Про це для “Радіо Свободи” пише Рікард Юзвяк.
Після зустрічі 27 міністрів закордонних справ ЄС e Брюсселі 25 січня, скликаної, щоби знайти спільний шлях, як вирішити останній авторитарний вихід Росії за рамки, не було майже про що повідомляти, окрім як про нудне засудження обох інцидентів.
Це – результат поєднання чинників. Вони поєднують те, що деякі називають нестійкістю очільника зовнішньої політики ЄС, тривалі вагання ЄС щодо трансатлантичної співпраці, “Брекзит” і той факт, що дві найбільші держави – членкині ЄС – Франція та Німеччина – перебувають на роздоріжжі.
Ті, хто не знайомий із обережним темпом європейської дипломатії, могли би припустити, що ЄС надасть адекватну відповідь на дії щодо Навального. Маємо головного лідера російської опозиції, якого менш ніж пів року тому ймовірно отруїла тамтешня влада і який під час повернення до Росії був затриманий одразу ж за сумнівними звинуваченнями, після яких радше за все скоро буде суд та ув’язнення.
Десятки тисяч росіян по всій країні вийшли на протести проти арешту Навального, але їх зустріли поліційні кийки.
Читайте також: ПАРЄ потурає російським злочинам – Портников
Найпотужніша держава – учасниця ЄС Німеччина долучилася до ситуації, надавши одну з найкращих лікарень і медичних бригад у Берліні, щоб урятувати життя Навального та допомогти йому одужати.
Однак реакція Брюсселя на його арешт була настільки байдужою, наскільки це можна було собі уявити.
Жодні санкції не готують. Тривала побудова газопроводу “Північний потік – 2” із Росії до Німеччини дном Балтійського моря триває швидкими темпами. А очільник зовнішньої політики ЄС Жозеп Боррель наступного тижня їде до Москви за давнім запрошенням Сергія Лаврова – без жодних передумов, навіть без чіткої вимоги зустрітися чи поспілкуватися з тим, хто наразі є одним з найвідоміших політичних в’язнів у світі.
Посадовці ЄС, особливо із західних країн, пояснюють стриманість у Брюсселі приблизно так: метою ЄС є забезпечити негайне звільнення Навального. Аби цього досягти, необхідні дипломатія та діалог, особливо за умов глибокої взаємної недовіри. Санкції наразі лише поставлять під загрозу цей процес, але погроза ними повинна бути, якщо Навального не звільнять…
Проблема в тім, що немає крайнього терміну, коли ЄС може втомитися від дипломатичних зусиль і накласти санкції, підтвердив Боррель одразу ж після зустрічі міністрів. ЄС заморозив активи та скасував візи шістьом росіянам після отруєння Навального в серпні, але для цього знадобився час, оскільки заходи були вжиті лише в жовтні.
Якщо нові санкції ЄС матимуть місце, а більшість дипломатів ЄС вважає, що вони неминучі, для цього знову знадобиться час. І вони будуть радше символічними, аніж важкими, так само, як жовтневі. Облиште думку, що Брюссель діятиме проти близьких до Путіна олігархів. Те, що можна очікувати, це, можливо, обмежувальні заходи проти суддів і політиків нижчого щабля, залучених до затримання та можливого довшого ув’язнення Навального. Для Брюсселя буде просто занадто важко знайти прямі зв’язки, які можуть бути доведені в суді, щоби пов’язати бізнесових партнерів Путіна до репресій проти Навального.
Східні держави – членкині ЄС, особливо балтійська трійка, не отримали підтримки у своїх закликах до швидких санкцій і перенесення Боррелевого візиту до Москви та залишилися розлюченими після його пресконференції по зустрічі міністрів у понеділок, 25 січня.
Читайте також: Три помилки українців, які щиро співчувають Навальному
Вони хотіли чіткого сигналу. І хоча Боррель закликав випустити Навального та сказав, що масові арешти на вихідних є неприйнятними, він мав роздратований вигляд, коли його запитали, чи він вимагатиме побачитися чи поспілкуватися з лідером опозиції, поки перебуватиме в Москві. Він спочатку пробурмотів іспанською “так справи не робляться”, потім пояснив англійською, що буде “дуже радий побачити пана Навального”: “Я спробую підтримати зв’язок із російським громадянським суспільством. Ми робимо це щодня на різних рівнях. Але це візит до російського уряду”…
Після того кілька дипломатів східних держав ЄС сказали мені, що очікують, що в російській столиці Борреля надурять через нестачу знань про регіон і його бажання занадто багато займатися самодіяльністю, а не дотримуватися попередньо узгодженого сценарію з іншими державами ЄС.
Врешті-решт не лише Боррелева ексцентричність є причиною європейської лагідності. Також це є прямим упливом “Брекзиту” на зовнішню політику ЄС.
Лондон із його войовничішим ставленням до Росії та гнучкішою дипломатичною службою радше за все вмовив би Брюссель зайняти жорсткішу позицію. Натомість ЄС лишився з Німеччиною, яка поступово виходить із ери Меркель і де більше дружніх до Москви соціал-демократів змагаються за зовнішньополітичне відомство, та Францією, де президент Емманюель Макрон шукає тісніших зв’язків із Росією, щоби змагатися як із ісламським тероризмом, так і зі зростанням Китаю.
А після “поранення” відносин зі США по чотирьох турбулентних роках правління Дональда Трампа Брюссель гучніше говорить про потребу в більшій “стратегічній автономії”.
Навіть якщо нова адміністрація Джо Байдена є більш дружньою до ЄС, багато хто досі роздумує, чия адміністрація – Байдена чи Трампа – насправді була відхиленням від того, куди реально рухається Америка? У ці непевні часи ЄС досі вирішує питання: чи Росія – друг чи ворог, партнер чи проблема.
Leave a comment