“Не Путин сделал Россию такой.
Это такая Россия призвала из бездны Путина”
(с) Валерія Новодворська
Який же сміливий! Як він круто повернувся до Московії! А фільма якого зняв, палац Пу показав! Мімімі, який чудовий, от би його росіяни замість Пу собі обрали! Десь так в ці дні звучить хор наших “білих пальт” – мрійників про “демократичну Росію без Путіна”.
Інет вирує від захвату, наша делегація у ПАРЄ чомусь вважає вартим обговорення саме 30 діб арешту Навального, а не наприклад долю українців – кримців, нещодавно ні за що засуджених у РФ на людожерські багатолітні тюремні терміни… Бракує хіба що надання новому герою українського громадянства, пише у своєму блозі біолог, екс-командир роти батальйону “Айдар” Євген Дикий, інформує UAINFO.org.
Дитяча наївність цього інтелігентського хору межує з відвертим ідіотизмом. Чесно кажучи, мені трохи дивно та сумно, що в 2021-му році доводиться знову пояснювати елементарні речі та азбучні істини. Але перегляд соцмереж не залишає вибору: про це доводиться знову говорити. Бо небажання наївних ідеалістів розчаровуватись у своїх ілюзіях настільки сильне, що може спричинити чергові грубі помилки.
Отже, почнемо з азів: нашим ворогом є далеко не лише один старий та хворий (кажуть, вже і фізично, і “на голову”) кагебешник у Кремлі. Наш ворог – Російська Імперія у всіх її проявах, бо будь-яка імперська Росія не уявляє себе без сателітної колоніальної мило-провінційної України. І саме на цьому питанні закінчується для нас абсолютна більшість “руцкодємократов” – і половина наших “общєдємократічєскіх антипутінських білих пальтішек”. Бо царі та диктатори на Московії приходять та йдуть, а екзистенційне питання інтеграції України у Орду і поступового розчинення у ній, або ж навпаки – повернення незалежної України до свого доординського єства як однієї із розмаїтих націй Західної Цивілізації, лишається актуальним; і саме воно розділяє на глибинно своїх та чужих.
В цій системі координат Навальний так само чужий та ворожий нам, як його правлячий опонент. І мова не про найчастіше цитовану фразу про Крим, котрий “не бутерброд”. Все набагато гірше: цитата з “Брата-2” при посадці у літак – не просто бравада; і сам Навальний, і головне – його електорат не випадково вважають цей фільм культовим. Саме психологія та ідеологія героя небіжчика Бодрова найкраще віддзеркалюють те, що робиться в головах навіть дуже антипутінських росіян.
Можна ненавидіти своїх можновладців за брехню, за вкрадені мільярди, за сяючі палаци на тлі жебрацтва більшості народу – і водночас пишатись Імперією, мріяти про її панування над всіма сусідами та про “навішування люлєй клятим піндосам”. І зокрема можна при всій нелюбові до Пу бачити нас, українців, такими як нас показано у цьому культовому руцкокіні: “Ви мнє єщьо за Сєвастополь атвєтітє!”.
Імперська свідомість та зневага до “хохлів” (яким відведено виключно одну з двох ролей: або бути милими кумедними провінціалами, або ж – для всіх хто на першу роль не погоджується, – бути “зрадниками”, що підлягають знищенню) настільки ж глибоко вкарбована у ментальність пересічного московита, як і ненависть та водночас заздрість до Заходу (що за великим рахунком є чи не головною підвалиною московитської національної ідентичності). І в цьому сенсі що Навальний, що його потенційний електорат нічим не різняться від Пу та його команди – вони такі само рашисти, подобається це комусь чи ні.
А в чому ж різняться? В тому, що у випадку приходу до влади умовні “навальні” будуть набагато ефективнішими за старих клептократів. В рази зменшать крадіжки бюджету, лібералізують життя всередині Імперії Зла, дадуть розвиватись бізнесу. І головне – під гаслами демократизації Росії швиденько помиряться із Заходом та вийдуть з-під санкцій. Всі макрони, шрьодери та штанмаєри радо розкриють їм свої обійми, знімуть тягар санкцій “заради полегшення відновлення економіки демократичної постпутінської Росії”, запустять всі можливі “північні потоки” та щонайменше залишать нас сам на сам з віковічним ворогом, який знову отримає доступ до сучасних технологій, та кине проти нас вивільнені внаслідок зменшення корупції фінансові ресурси.
В гіршому випадку “примирення” із Заходом включатиме і ті негласні домовленості, про які довго мріяв Пу, і які не стались виключно через його нахабство та всілякі історії з “новічьком”: новий розподіл сфер впливу, та сама путінська “нова Ялта”. В цій реальності постпутінська РФ таки припинить агресивно лізти до США та Західної Європи, можливо навіть відчепиться від країн Балтії (хоч вже не факт); натомість отримає карт-бланш на гегемонію на всьому іншому пострадянському просторі, як його свого часу отримала “демократична” Росія Єльцина (що миттєво вилилось у кровопролиття в Абхазії, Осетії, Таджикистані, Придністров’ї…). Правда, чудова перспектива, дорогенькі “общєдємократи”?
Якщо дивитись на Росію не з-за комірця білого пальта, а з-під промерзлої солдатської шинелі, ніякого мімімі Навальний та 99,9% російської опозиції м’яко кажучи не викликають. Вони такі само наші вороги, як сьогоднішні очільники Кремля, тільки набагато небезпечніші. Пітерський опер у старечому маразмі та манії величі семимильними кроками веде Росію до прірви шляхом Північної Кореї – в світ повної ізоляції, вічних санкцій, абсолютного технологічного відставання. Ще кілька років такого шляху, і ми отримаємо те, за що воюємо: перемогу над країною-агресором.
В ідеальному варіанті ми побачимо розвал Імперії Зла, як свого часу побачили розвал Совка. І тоді на руїні Московії виникне більша чи менша кількість нових національних держав, без імперських амбіцій, з якими за якийсь час можна буде вибудувати прагматичні та доброзичливі, а головне – безпечні стосунки. Але навіть якщо обережний Захід таки не дасть Росії розвалитися вщент (щоб допотопні ядерні боєголовки із іржавого арсеналу Пуйла бува не розкотились м’ячиками по безмежних просторах Євразії), зміна режиму після фіналу Пу відбуватиметься так, як це сталось із режимом нацистів; і тоді після пари десятиліть мудрого окупаційного управління ми матимемо справу із новим поколінням росіян, вихованих в умовах “денацифікації”, і от вони зможуть стати для нас такими ж нормальними сусідами, якими є сучасні перевиховані переможцями німці.
Обидва сценарії стануть нашою перемогою, заслуженою, омріяною та сплаченою мільйонами життів. Тож побажаємо божевільному Плєшфюреру ще кілька років життя та прогресуючого маразму, рашистам – програної світової війни (дай боже умовно “холодної”, хоч ми вже 7 років як стали одним з її гарячих фронтів…), нам – перемоги. А нашим “білим пальтечкам” – трохи патріотизму, прагматичного розуму, усвідомлення що таке війна і що таке вороги. Відірвіться від затишного ФБ, приміряйте подумки зовсім не білу шинель ваших захисників, і облиште нарешті шкідливі дитячі ілюзії посеред жорстокого дорослого світу.
Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.
Leave a comment