Напруга між Індією й Китаєм – не новина. Між країнами, які розділяють найдовший у світі недемаркований кордон, в 1962 році спалахнула повномасштабна війна. А після того були кілька невеликих сутичок.
З 1975 року жодна куля не пролетіла через індійсько-китайський кордон. В результаті теорія про те, що індійсько-китайські сутички – це лише мимовільні спалахи, стала широкопоширеним консенсусом. Але події останнього часу говорять про те, що ескалація цілком можлива, – пише Foreign Policy. Обидві країни мають значні військові сили біля спільного кордону, які продовжують зростати. І впродовж більш ніж десятиліття Народно-визвольна армія КНР випробовувала бойову готовність і політичну рішучість Індії в кількох стратегічних регіонах. Мир більше не можна сприймати як належне.
Найсвіжіша сутичка між країнами сталася на початку місяця. 5 травня солдати Індії й Китаю вступили в бій біля озера Пангонг Цо в районі Ладакх. Вважається, що все почалося після того, як китайські військові не пустили в регіон індійський військовий патруль. Більшість таких боїв, вочевидь, спалахують через те, що сторони по-різному оцінюють місце полягання так званої “лінії фактичного контролю”, яка служить де-факто міжнародним кордоном між Китаєм й Індією.
А потім, 9 травня на висоті 4,5 кілометрів в регіоні Наку Ла поблизу Тибету солдати обох країн почали битися й кидати каміння один в одного. Так китайські військові намагалися змусити індійських відійти з районів, де вони проводили патрулювання. Зброя не була застосована. Кілька десятків солдатів були поранені включно зі старшим офіцером армії Індії, якого повітряним транспортом відвезли в лікарню.
Після тривалого періоду відносного затишшя вздовж китайсько-індійського кордону військові інциденти знову виходять на передній план. Уряд Індії стверджує, що китайські військові за 2016-2018 роки перетнули індійський кордон 1025 разів. Зважаючи на те, що цей кордон лишається остаточно не визначеним, такі порушення стаються через те, що Пекін і Нью-Делі по-різному оцінюють, як далеко простягаються їхні території.
В 2017 році в регіоні Доклам, на який претендують Бутан і Китаю, індійські й китайські війська вели протистояння впродовж двох місяців. Тоді була серйозна загроза початку великого військового конфлікту між країнами. Хоч ця конкретна криза стихла, напевне, варто розглядати її не як помилку, а як частину нової фази у відносинах між Китаєм й Індією.
Стара фаза почалася в 1988 році після військової сутички між країнами у долині Сумдоронг Чу. Тоді прем’єр-міністр Індії Раджив Ганді зустрівся з китайським лідером Деном Сяопіном в Пекіні, щоб покращити зв’язки. На зустрічі вони домовилися збудувати довгострокові відносини й відкласти в бік деякі важливі проблеми, такі як територіальні суперечки. Причинами такого прагматизму стали економічні й стратегічні фактори. Індії й Китаю однаково було потрібне стабільне зовнішнє середовище, щоб просувати внутрішній економічний розвиток. Пекін вже десять років проводив економічні реформи, започатковані Деном Сяопіном, а Нью-Делі під керівництвом Ганді тільки починала обережно ставати на цей шлях.
Компроміс 1988 року між Індією й Китаєм був досягнутий частково завдяки стратегічному мовчанню Нью-Делі про події в Тибеті. Крім того, на той час обидві країни були фактично рівними на міжнародній арені. Згідно з даними Світового банку, ВВП Індії складав 297 мільярдів доларів, в той час як китайську економіку на той час оцінювали в 312 мільярдів доларів. Оборонний бюджет Індії складав 10,6 мільярдів доларів, а Китаю – 11,4 мільярдів.
Але з того часу матеріальний баланс між Китаєм й Індією дуже сильно змінився. В 2018 році китайський ВВП досяг позначки в 13,6 трильйони доларів. І це в п’ять разів більше індійського, який становить 2,7 трильйони. Оборонний бюджет Китаю теж в чотири рази більший, ніж в Індії. Нова економічна динаміка означає, що фундамент домовленостей між Ганді і Деном втратив своє значення.
Видання пише, що Індії доведеться вдатися до багатовекторної стратегії, щоб не дозволити спіралі конфлікту розкрутитися. Їй потрібно буде проводити певні дипломатичні зустрічі й працювати з міжнародними інститутами, такими як Шанхайська організація співробітництва, “Новий банк співробітництва” і “Азійський банк інфраструктурних інвестицій”. Однак, хоч ця дипломатична й економічна активність може допомогти з завданням не допустити збільшення кількості сутичок на кордоні. Але вона не вирішить головну проблему китайсько-індійських відносин. Поки країни не домовляться про територіальні поступки, Індія не зможе позбутися головного джерела ворожості з сусідом.
Leave a comment